Розділ 57

- Дарино! – Тетяна бігла стрімголов попереду інших, приземляючись на коліна поряд з брюнеткою.

Катерина, Антон та Дмитро поспішали слідом за нею.

- Мій будинок, мій будинок, - монотонно бубоніла Дарина дивлячись кудись в пустоту.

Білявка поглянула на палаючий яскравим вогнем дім.

- Господи, як таке могло статися? – Шоковано видихнула вона.

Антон виступив вперед і присів поряд з іншої сторони від брюнетки.

- Ми прибігли відразу ж, як тільки Макс зателефонував нам, - повідомив він, обіймаючи Дарину.

Дмитро шоковано дивився на вогонь.

- Нічого собі, - ледь вимовив він. – Яким чином сталася пожежа?

Дарина ніби отямившись, прийшла в себе і підняла на Дмитра погляд.

- Я знаю, як це сталося, - низьким голосом вимовила вона. – Тільки одна людина могла таке втнути. Тільки одна! – Вигукнула вона і кинувши повний гніву погляд на Макса, почала бити його кулаками в груди.

Зреагувавши моментально, Антон схопив Дарину за плечі і притиснувши до себе, відтягнув від Макса.

- Дарино припини, - попросив брюнет, міцно тримаючи її руками.

- Це його брат. Антоне це зробив Стас, більше нікому. Цей покидьок настільки мене ненавидить, що готовий руйнувати все вздовж і впоперек щоб зробити мені боляче! – Кричала Дарина.

До двору під’їхала машина пожежної служби, привертаючи увагу друзів. Пожежники швидко повискакували з машини і оперативно почали гасити полум’я. Дарина спостерігаючи за чоловіками в формі, стомлено видихнула.

- В моєму будинку більше немає чого рятувати. Все згоріло та пішло коту під хвіст.

***

Стас з глузливою посмішкою переступив поріг власного будинку, алкоголь щосили бив по свідомості, він ледь тримався на ногах. Темний коридор різко засяяв від включеного світла. Стас примруживши очі, прикрив їх долонею.

- Де ти був? Я повсюди шукав тебе, а ти наче крізь землю провалився, - почувся низький голос Ярослава і Стас прибрав від обличчя руку. – Невже зависнув з черговою дівкою? – Яр підійшов і вихопив з рук брата пляшку з алкоголем.

Задоволена фізіономія брата починала по-справжньому дратувати Яра, але саме більше його сердило мовчання Стаса. Хитаючись на ногах, середній Бутенко приклав вказівного пальця до губ і прошепотів:

- Тсс, навіщо так кричати? Я все чудово чую.

Яр незрозуміло моргнув.

- Дуже смішно Стасе. Ти ще не встиг переступити поріг нашого будинку, але зумів вибити мені із колії – неймовірно.

Широко посміхаючись Стас пройшов мимо брата і зайшовши до вітальні, впав на диван.

- Я спалив будинок Дарини.

- Ти що? – Не повірив власним вухам Яр, підійшов і сів поряд у крісло, сперши лікті на коліна. – Повтори, а то мені здається, що слух мене підводить.

- Я кинув декілька коктейлів у її вікна, - голосно розсміявся Стас, цей сміх дуже нагадував істерику.

Ярослав, оторопіло дивився на брата не моргаючи.

- Що ти накоїв… Ти зовсім розум втратив чи прикидаєшся? – Майже пошепки вимовив Яр.

***

Від будинку залишилися лише чорні стіни, коли пожежники повністю ліквідували пожежу. Чорні стіни виглядали чимось потойбічним у світлі вуличних ліхтарів.

- Дарино, - мовив Антон тримаючи її долонями за обличчя. – Дарино, ти мене чуєш? Поглянь на мене.

- Чую і бачу, - розліпила вона пересохлі губи.

- Поліцію викликати будемо? – Запитав пильно дивлячись в її очі.

- А навіщо поліція? Я й так чудово знаю хто винний в цьому інциденті. Минулого разу Стас побив вікна в будинку Катерини і йому все зійшло з рук. Тепер він знищив моє майно і йому це також зійде з рук, тут навіть до ворожки ходити непотрібно, - з розпачем в голосі проговорила вона.

Антон зітхнув та прибрав долоні від її обличчя.

- Не забувай те, про що ми розмовляли, добре?

- Так, - згідно хитнула головою вона.

***

Наступний день зустрічав палючим сонцем, дихати було важко через розжарене повітря, а асфальт випромінював пекельні вібрації. Антон стояв спираючись спиною на своє авто та чекав на Макса. Молодший Бутенко прибув приблизно хвилин через 10 і нерішуче підійшов до Антона залишивши свій автомобіль на іншій стороні дороги.

- Ну нарешті, - криво посміхнувся Антон і відкривши передню дверку, дістав із бардачка квадратну, пласку коробочку. – Я вже було вирішив, що ти передумав, - закрив двері він і поглянув на Макса.

- Виникла невелика затримка. Вчора Стас зізнався Ярославу, що підпалив будинок Дарини. Сьогодні Яр розповів мені про це, доки Стас спав.

- Я зрозумів тебе, - хитнув головою брюнет і протягнув коробочку Максу. – Ти знаєш, що робити, - даючи натяк на коробку, констатував Антон.

Максим зітхнув і забрав коробку в свої руки, покрутив в пальцях і підняв погляд на Антона.

- Сподіваюся, що я не пошкодую про це, - смикнув куточком губи Максим.

***

Катерина тим часом сиділа під кондиціонером в прохолодному кафе. Кава котра була гарячою ще деякий час назад, вже повністю охолола і вона зробила ковток.

- Будь ласка Микито. Я більше ніколи ні про що тебе не попрошу.

Микита невдоволено морщився і старанно ховав погляд, він не бажав зустрічатися з Катею очима. В той самий момент, коли руда зателефонувала до нього та попросила зустрітися, він довго роздумував над тим, що їй відповісти. Дуже хотілося сказати «ні», просто дати їй відмову, це ж так легко, так просто… Але він погодився і тепер шкодував про свою згоду, адже Катерина розповіла про суть їхньої зустрічі тільки тепер, коли вони сиділи в кафе за столиком під номером 4, по телефону вона тримала свої наміри в таємниці.

- Будь ласка, - стійко повторила вона. – Ну що тобі коштує повторити те, що ти зараз почув від мене?

Микита вагався, він відкинувся на спинку червоного дивану і поглянув у вікно.

- Не думаю, що я той хто вам потрібен.

Руда шоковано вирячила очі.

- Ти що? Не говори дурниць Микито. Ти потрібен мені, розумієш? Мені.