Нічого особистого

Глава 5 "Нетерпеливе очікування"

Дем'ян

Її губи так близько… Я збираю всю свою волю в кулак, щоб стриматись й не відчути їх на смак. Перелякані очі Оксани говорять, що я занадто наполегливо себе поводжу. Потрібно бути м’якшим й спокійнішим. Проводжу ніжно пальцем по щоці, але не цілую. Усміхаюсь їй і отримую дуже несміливу тендітну усмішку у відповідь. Від неї всередині оселяється тепло. Яка ж вона у мене гарна.

Мені завжди було важко вгамувати емоції. Хоч і дуже старався, але не зміг нічого вдіяти, коли побачив її з тим хричем. Він тримав її за руку, це я теж чудово бачив. Гнів атакував з такою силою, що не знаю, як стримався й не вийшов з автомобіля. Згадав її заплакану й зрозумів, що вона мені цього ніколи не пробачить. А я не збираюсь втрачати кохану. Навпаки. Вчора я багато думав і вирішив змінити свою тактику. Оксана сама дала надію, коли відповідала на поцілунки. Я відчував її бажання, вона хотіла мене. Значить потрібно стати тим, хто буде необхідний їй, як повітря. Я не відступлюсь. Ніколи.

— Пропоную угоду, — кажу тихо, милуючись її обличчям. Вона дивиться на воду й виглядає дуже розгубленою. Гадаю, їй незручно сидіти в мене на колінах. Це стосується не фізичної зручності, а більше правил, які вона сама ж і встановила. Давно час забути нікому непотрібні моральні принципи. Ми вже давно не учень й вчителька, а дорослі люди, які можуть робити все, що заманеться.

— Гадаєш, мені потрібно це чути? — усміхається.

— Боїшся? — заправляю волосся за вушко, але іншої руки з талії не прибираю, щоб не втекла. Надто довго я чекав нової зустрічі й розмови.

— Наперед знаю, що програю.

— Це угода для двох. Ми або виграємо разом, або разом програємо, — після цих слів вона звертає на мене погляд. — Пропоную спілкування.

— Дружнє? — уточнює, а я киваю.

— Я тобі не вірю, — усміхається.

— Знаю, але не відступлюсь. Ксю, ти ж знаєш, що я не зникну? То навіщо мучиш себе й мене?

— Це моє питання.

— А я можу на нього відповісти. Ти потрібна мені. Нічого не змінилось, я закох…

— Не говори голосних слів, — перебиває мене. — Колись я вже чула їх. Вони нічого не означають, просто слова. Почуття… Вони живуть тут, — торкається долонею своїх грудей. — Їх неможливо просто так вигадати. Є тисячі причин, чому між нами нічого не може бути, і ти їх прекрасно знаєш.

— Може, озвучиш їх? Якщо вже наша розмова знову вперлась в ті дивні причини, вигадані тобою.

— Якщо ти не будеш закипати, озвучу, — говорить суворо, а я вкотре дивуюсь, як гарно вона відчуває мої емоції.

— Обіцяю, — підіймаю долоні, але одразу повертаю на її талію. Мені неймовірно приємно її обіймати.

— Вік — це перша й найголовніша причина. Не заперечуй, — попереджає мене, коли збираюсь обуритись, — просто слухай. Він завжди буде проблемою. Я старша, Дем’яне. А ще твоя вчителька. Так, колишня, але ж вчителька. Прийдеш на зустріч випускників й повідомиш колишнім однокласникам, що спиш з Оксаною Михайлівною? Це смішно.

— А чому одразу спиш? — не втримуюсь від коментаря. — А може, ти станеш моєю дружиною до тієї зустрічі. І хто сказав, що я на неї піду? — не розумію, яка тут може бути проблема. — Ти ж не думаєш, що я добиваюсь тебе, щоб просто переспати? — питаю здивовано, а вона мовчить. — Чи думаєш, Ксю?

— Я вже не знаю, що думати, — говорить розгублено. — Але точно знаю, що нічого хорошого з цього не вийде. Я не хочу, щоб ти гнівався, просто подумай, Деме, — вона підводиться, а я не заважаю. Підходить до води й обіймає себе за плечі. Сиджу мовчки, мені немає про що думати. Для себе я все давно вирішив — вона потрібна мені.

Підходжу до Оксани й обіймаю ззаду. Притуляю спиною до своїх грудей, і вона піддається. Мені хочеться захистити її від непотрібних думок й сумнівів. Хочеться, щоб вона дозволила собі довіритись мені. Так і стоїмо, мовчки. Я тримаю свою крихітку в обіймах, а вона про щось активно міркує, але не проганяє й не відсторонюється. Чую, що в кишені джинсів вібрує телефон, але не збираюсь переривати наш спокій розмовою з будь-ким. Можливо, це Ніка, вона часто телефонує вечорами, щоб дізнатись, як у мене справи. Деякий час ми зустрічались, потім розбіглись. У клубі в нас начебто був вечір примирення, але побачивши Оксану я одразу відкинув усі наміри бути з Нікою.

— Тобі хтось телефонує, — каже тихо.

— Угу, байдуже. Не хочу ні з ким говорити, — відповідаю їй на вушко. — Ти змерзла?

— Ні, в кофті тепло, — загортається в неї щільніше й кладе долоні на мої руки.

Кожен думає про своє. Саме зараз мені згадується той момент, коли я вперше її побачив. Це був звичайний весняний день. Ми сиділи з хлопцями на задніх партах й ржали з нового смішного відео на ютюбі. Нас зібрали, щоб представити нову класуху, бо попередня неочікувано вирішила звалити на лікарняний до кінця семестру. Всім хотілось на вулицю, народ нудився в класі, а директорки так і не було.

Коли відчинились двері, я навіть не одразу звернув увагу на вхід, лише звук на смартфоні зробив тихішим. Мене штовхнув ліктем Ромка і я побачив її. Так сталось, що в цей самий момент, вона звернула на мене погляд своїх зелених очей, і все… Щось клацнуло всередині, і мені терміново знадобилось бути поряд. Тендітна, гарна, струнка й трохи розгублена… Такою я її запам’ятав й досі тримаю в серці той спогад. Вона здавалась якоюсь нереальною.

Я зустрічався тоді з Машкою з 11-А, а думав про Оксану. Цілував губи своєї дівчини, лишався в неї на дачі, поки батьків не було, й постійно уявляв поряд Оксану. Це було якесь помутніння, нічого так не хотів, як бути поряд з нею. Сидів на першій парті, затримувався після занять, тримав в тиші весь клас. Пацани приколювались з мене, що я закохався у класуху, а я навіть не перечив, бо так воно й було.

А потім вона почала приходити з червоними очима. Зранку зустрічав її засмучену на шкільному подвір’ї й проводжав поглядом. Знав, що щось не так, але не міг просто так запитати. Та одного разу почув її розмову телефоном, Оксана говорила з чоловіком. Вона звинувачувала його у зраді й все одразу стало на свої місця. І заплакані очі, і пригнічений настрій й відмови прийти до ресторану на випускний. Але ми вмовили, клас у нас був активним. І вона прийшла. Така гарна, що очей не міг відвести. Весь вечір дивився й хотілось натовкти пику тому придурку недочоловіку за те, що образив її.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше