Розділ 1.1

Днем раніше

Домініка

— Ніко, йди но до третього віпу, там Саркіс Ваграмович приїхав повечеряти, візьми замовлення.

Обсмикую блузку, проводжу рукою по бездоганно затягнутому в тугий вузол волоссю і йду до зали. Саркіс Ваграмович — власник ресторану «Мансарда», в якому я працюю вже третій місяць. Я прийшла за оголошенням на курси офіціантів, тут серйозний заклад, все дуже суворо, і мене взяли лише тому, що я дуже стараюсь.

Я отримала нові документи і більше я не Домініка Гордієвська, а Вероніка Ланіна. Ніка. Так я всім називаюся, бо боюсь, що не відкликатимуся на Вероніку. А Нікою мене часто називали в дитбудинку, бо вимовляти Домініка багатьом було ліньки.

Та за останні місяці я зробила одне дуже цінне відкриття — людям, які тебе оточують, глибоко начхати, як тебе звуть, де ти живеш і чим дихаєш. Головне — не створювати їм незручностей і не порушувати їхню зону комфорту. Я ці правила засвоїла, і я не маю жодних проблем з навколишнім світом.

Батьківську квартиру я продала, гроші розклала в орендовані сейфи у трьох різних банках. Я не сама таке вигадала, я довірила продаж квартири великій ріелторській компанії з гарною репутацією, у них високий відсоток обслуговування, проте гарантія повної безпеки угоди. Як у моєму випадку, аж до супроводу до банківської установи.

Я стільки наслухалася історій, як нас, випускників дитбудинку, легко обводять навколо пальця всілякі шахраї, що вирішила не економити. І в мене все вийшло дуже вдало.

Банківську карту, яку Тимур передав для мене через Борисівну, я заблокувала. Вона була оформлена на моє ім'я, та коли я зрозуміла, що кожного місяця мені туди пересилається чималенька сума, поспішила її закрити.

Шкода, що я не можу повернути Талерову переведені раніше гроші — у банкінгу не видно реквізитів відправника.

Я подала документи до кількох навчальних закладів на заочне відділення, бо кидати роботу не збираюся. Сьогодні я вперше вийшла у вечірню зміну і тому дуже хвилююся.

Вечірні зміни найвигідніші. Якщо вдень до «Мансарди» заїжджають пообідати бізнесмени з прилеглих офісів, то ввечері сюди підтягуються любителі гарної кухні та дорогої випивки. Вечірній середній чек утричі, якщо не вп'ятеро вищий за денний, а, відповідно, і чайові вищі також.

Входжу в третій віп. Там три чоловіки, але Саркіса я знаю в обличчя — як не знати власника закладу, в якому працюєш? Промовляю завчені фрази, ввічливо посміхаюся та завмираю.

Чоловіки мовчать, начебто впали у ступор. Починаю нервувати, хочеться пригладити волосся, перевірити, чи не розмазався блиск для губ. А може, у мене на блузці пляма? Чи спідниця перекрутилася? То тільки ж перевіряла! Ледве стримуюсь, щоб не запитати, що зі мною не так. Повторюю, як папуга:

— Доброго вечора. Ви готові зробити замовлення чи вам потрібна моя допомога?

— Так, допоможи мені крихітко, — відмирає один, що сидить ліворуч, — бо я зараз знизу проб'ю стіл.

— Не лякай дівчинку, — смикає його Саркіс, поки я ковтаю повітря, оговтуючись, і питає: — Ти давно тут працюєш?

У мене все провалюється вниз. Я припустилась якоїсь жахливої помилки, і тепер мене звідси попруть. Боже, де я ще знайду таку грошову роботу?

Мабуть, у мене всі емоції написані на обличчі, бо Саркіс звертається значно м'якше:

— Поклич Максима, люба, він нас обслужить, а ти йди до зали. Така краса не повинна ховатися по віпах.

Цілком убита повертаюсь до Максима. Він, помітно нервуючи, прямує в третій віп, а я місця собі знаходжу. Краще б я залишалася у денній зміні, і здалися мені ці гроші…

Але Макс швидко повертається і говорить, старанно ховаючи очі:

— Ніко, там, коротше… ти йди, тебе Саркіс кличе, — бурмоче напарник, — віднесеш йому замовлення. Тільки дивися… ти знаєш, ти мене пробач! — додає несподівано, але в мене немає часу з'ясовувати, що він має на увазі.

Не слід змушувати чекати людину, від якої залежать мої заробітки. Прискорюю крок і майже влітаю у віп.

— Вероніко, у мене до тебе прохання, — Саркіс сидить зібраний, зосереджений, нахилившись уперед. Два його супутники, навпаки, розвалилися на диванах. — Ти чула, що я ще маю нічний клуб? Завтра там буде розіграш автомобіля, мені потрібні вродливі дівчата, які привертатимуть увагу та допомагатимуть ведучому. Одна із моделей несподівано захворіла, а ти майже підходиш за параметрами. Виручиш? Я добре заплачу. Тисяча доларів тебе влаштує?

Що? Тисяча доларів??? Ледь стримую істеричний смішок.

Це не жарт, він взагалі серйозно? Готовий дати тисячу доларів за те, що я там буду... А що, до речі, треба робити?

— А що потрібно робити? — озвучую свою думку, і його приятелі чомусь неприємно регочуть. Але Саркіс поглядом затикає їм роти і повертається до мене із винятково привітним виразом обличчя.

— Нічого. Тобі взагалі нічого не прийдеться робити, Ніко, ти просто будеш прикрасою свята, як і інші дівчата. Гроші я видам тобі готівкою одразу після закінчення розіграшу. Ти згодна?

Замислююсь лише на хвилину. Начебто б нічого такого в його пропозиції немає, зрештою, ніхто насильно утримувати мене там не може. Якщо щось не сподобається, одразу розвернуся і піду.