Розділ 2.2

Шість місяців тому

Я лежу на дивані у своїй квартирі і дивлюся в стелю.

Сьогодні мені виповнилося вісімнадцять. І сьогодні я дізналася, що стала спадкоємицею Тимура Талерова. Якщо з ним щось трапиться, я успадкую всі його статки — не знаю, які вони у нього, всі кажуть, що немаленькі.

А ще кажуть, окрім легального бізнесу Тимур має вагу у певних кримінальних колах. Мені не потрібна ця спадщина, мені потрібний сам Тім Талер, але він сказав чітко і ясно, що між нами нічого не може бути. І що я маю забути його.

Краще б він мене вбив.

Востаннє Тимур бачив мене, коли мені було дванадцять. У мої шістнадцять, коли я приходила під його офіс, він ледве на мене глянув, а значить взнати мене не зможе. У мої сімнадцять, коли він прийшов на випускний, я ховалася від нього в господарському блоці, і там він мене точно не міг розгледіти. Тому я маю шанс.

На цей день я чекала дванадцять років, тепер я повнолітня. Я можу розпоряджатися собою і робити те, що заманеться. Мені здавалося, коли прийде цей день, настане справжнє визволення. Але день прийшов, а визволення так і не настало. Раптом виявилось, що я не можу робити те, чого мені хочеться.

Дивлюся на знімок, на якому Тім не схожий на себе — надто серйозний, надто насуплений. Між бровами залягла вертикальна складка, і я гладжу її пальцем, наче можу розгладити.

Сьогодні я дуже чітко зрозуміла, що зовсім одна. Раніше я завжди вважала, що в мене є Тимур, а я є в нього, і потрібно просто дочекатися мого повноліття, щоб бути разом. Але Тім Талер відмовився впустити мене у своє життя.

«Ти дуже дорога мені, Домініка», — сказав він, коли ми бачилися востаннє. Це був мій випускний, на який він привів свою коханку. Спеціально привіз, щоби показати, що нас з ним нічого не пов'язує. І щоб я його забула.

«Ти повинна перестати хворіти на мене, Домініко», — сказав Тім, тримаючи мене за руку в повній темряві господарського блоку, куди я сховалася, коли побачила його під руку з тією дівкою.

Ось тільки він не знав, що я почую, як він тихо додав: «А я тобою».

Він вважає мене своєю хворобою, своєю одержимістю. Він мене боїться, бо я роблю його беззбройним. Мій кам'яний Тимур Талеров стає вразливим через мене, тому я маю відійти вбік. Але мені важко від нього відмовитися, бо кожна людина має бути комусь потрібна.

Зараз найбільше у світі хочеться, щоб у мене був син від Тимура Талерова, можливо, тоді мені не було б так самотньо.

Якби в мене був синок, я була б йому потрібна, і він любив би мене. Не так, як його батько. Тім Талер готовий для мене на все, крім того, щоб впустити мене у своє життя. Зате в моє життя могла б увійти його дитина.

Але я не маю ні Тимура, ні його сина. Тож доведеться звикати бути одною.

Якщо Тім Талер зустріне Домініку Гордієвську, він її впізнає тільки на ім'я, тому перше, що я зроблю, — зміню ім'я. Завтра заявлю про втрату паспорта та напишу заяву, що хочу взяти дівоче прізвище матері — Ланіна. Ім'я — Ніка. Просто Домініка Гордієвська надто довга, а Ніка Ланіна якраз.

Я навмисно не стала нікуди вступати після школи, щоби потім не довелося змінювати зайві документи. У мене зараз є гроші — по-перше, ті, що накопичилися за час мого перебування в дитбудинку. По-друге, ті, що мені дав Тимур. Я почну вчитися і вступлю на заочне відділення, а поки що треба знайти роботу.

Можна спробувати влаштуватися працювати до Тимура в офіс, щоправда, не знаю, чи потрібні там такі, як я. Адже я нічого не вмію. Та можна просто піти подивитися на нього хоча б здалеку. А перш за все варто навідатися в перукарню і по магазинах, щоб добре виглядати, я не можу з'явитися на очі Тимура як безпритульниця.

Правильніше було б зрізати моє довге темне волосся, тоді Тимур точно мене не впізнає, але я навряд чи наважусь. Знаю, що йому подобаються дівчата з довгим волоссям, а я хочу сподобатися йому.

Тимур Талеров любить вродливих жінок, він сам мені сказав. Я схожа на маму, а вона була дуже вродлива, отже, я теж можу такою стати.

І коли ми зустрінемося з Тімом Талером, він сам не захоче мене відпустити.