Глава 4. Зміна обставин

З настанням світанку, мій внутрішній будильник дає про себе знати. 5:47, а я вже не хочу спати. Голова трохи паморочиться після вчорашнього пива. Все-таки, наливати набагато легше, ніж пити. Дивлюся на телефон:

GSM T-MOBILE

BOSTON

5:49

Пропущених викликів та повідомлень немає. Не хоче зі мною говорити. Але і я не хотіла, коли він ввалювався до будинку, о третій годині ночі, в п'яному стані, після святкування дня народження колеги.
Потрібно змусити себе хоч би поснідати. Коли ти летиш у ногу з часом, треба шукати джерело енергії. І якщо поруч немає людини, яка про тебе піклується, зроби це сам. Адже іноді, такі прості життєві дрібниці, наприклад сніданок, мають неймовірну силу — змінити обставини.

У голові миготять спогади. Девід та його вологі, такі рожеві й пухкі губи, що цілують мою руку... Останні роки я віддана одному чоловікові, який цього не цінує. І такі пориви, як поцілунок на руці, від чужого, таємничого брюнета, трохи перевернули мою свідомість та розуміння, наскільки різним може бути відношення. Хтось тебе навмисно гасить, пригнічує твій внутрішній вогник, примушуючи почувати себе найгіршим створінням на землі. А хтось, двома лише словами, назвавши "розумною дівчинкою", робить тебе внутрішньо сильніше. Нехай на мить, але перестаєш боятися, що ти гірший за всіх.

Збираю всю волю в кулак, й вилізаю з-під ковдри. Зроблю чашку найміцнішої кави, наллю в неї смачних вершків, та закурю улюблену сигарету. М-м, мимоволі всміхаюся! Це і є сила зміни обставин.

Поки кава заварюється, вмикаю комп'ютер, сьогодні потрібно постаратися написати хороший матеріал, часу знадобиться багато. Почну відразу після сніданку. Приготую собі яєчню, можливо, в холодильнику десь залишилися томати. Ні, то і гаразд, так зійде!
Знімаю турку з кавою, та замість неї ставлю сковороду, розбиваю яйця. Кухню наповнює тріск розжареної олії. Ще трохи й готово. Викладаю на тарілку, нехай стигне. Тим часом вийду на балкон, кава з сигаретою не дає мені спокою.

Відкриваю двері та чую, як лунає глухий дзвінок телефону. Невже, Марк? Кидаю сигарети і запальничку на підвіконня, чашку ставлю на стіл, й біжу до кімнати. Треба встигнути підняти трубку. Так, це він! Знову стає тривожно.

— Алло!

— Привіт, Несса.

— Привіт, Марку. Ти ще гніваєшся?

— Ні, я не гніваюся. У комп'ютері є моя тека, вона підписана, там деякі документи. Треба, щоб ти їх вислала мені електронкою. Зможеш?

— Так, звичайно, якраз сідатиму працювати та відправлю.

— Добре, дякую. Я втомився, відпочиватиму. Зв'яжемося завтра?

— Так.

— Бувай.

Що, і це все? А де крики? Де довгий монолог про те, що я все роблю неправильно?
З почуттям повної порожнечі, повертаюся в кухню. Апетит зник. Піду покурити та почну працювати, інакше не позбавлюся від роздумів, до наступного його дзвінка.

Сідаю в коричневе крісло, на широкій круглій, сталевій поворотній ніжці. Згадую, як ми його довго вибирали, коли купували.
Відправлю спочатку документи Марку, а потім працюватиму, щоб випадково не забути про прохання. Заходжу в теку "Документи Марка", у ній кілька файлів, з підписом "Робота". Відкриваю браузер і пошту. На свою скриньку давно не заходила, останнім користувався Марк, його пошта залишилася відкритою. Проводжу стрілкою миші на хрестик у правому кутку, але мій погляд зупиняється на одному з листів.

Відправлені

25.03.2005 23:02

Кому: Мері М.

"Дякую за масаж!"

Що?! Масаж? Який, кому? Стискаю зуби міцніше. Ні, я не відкрию цей лист, я вища за це! Чорт! Що відбувається?
Зі сказом натискаю кнопку миші, наводячи на лист з цими бридкими словами. У ньому ще кілька повідомлень. Листування з деякою Мері.

...звичайно, у тебе дуже чуйні руки. Дякую за масаж!...

Не витримуючи нападу ревнощів та злості, швидко вимикаю монітор, щоб ця гидота зникла з моїх очей. Що за нісенітниця? Кому Марк дякує за масаж, і чому я про це нічого не знаю? Де він був? Хто така Мері М.? І чому він так пізно з нею переписувався?

Питань більше ніж відповідей, образа долає ревнощі, та з'являється ненависне печіння в очах. Він мене зрадив! Можливо, ні. Але те, що він щось приховує, це вже я впевнена.

Коли усвідомлюєш, що тебе обдурили, ти немов отримуєш величезну жменю льоду за комір сорочки. Тебе кидає в тремтіння від різкого холоду, ти прокидаєшся, розплющуєш очі, в цей час нічого не розуміючи, ніби все твоє життя було ілюзією...

Сиджу в кріслі, міцно затиснувши долонями очі. Це була тека "Відправлені", адже є ті, що "Прийняті". Є вірогідність, що прочитавши повне листування, я зрозумію, в чому справа.

Розплющую очі, переді мною чорний монітор, з миготливим зеленим діодом внизу екрана. Пильно дивлюся на нього. Ні, я цього не робитиму! Не хочу більше нічого знати!
Вмикаю, примружившись, натискаю поєднання кнопок. Браузер вмить закрився. Фух! Відхиляюся на спинку, й прокручуюся в кріслі кілька разів, оглядаючи кімнату, наче з каруселі.

Прийнявши такий удар, однією сигаретою і чашкою кави не обійтися. Йду бежевою кімнатою в бік кухні, як у безпам'ятстві. Ноги ніби набиті свинцем, я ледве відриваю їх від паркету.
Проходячи повз стіл, кидаю прощальний погляд на яєчню, її точно ніхто не їстиме. Згрібаю пачку з сигаретами та виходжу на балкон.
Холодно. Тремтячими руками підкурюю. Дим, мій улюблений дим... Роблю глибоке затягування, і затримуючи дихання, прикриваю очі. Сльози миттєво градом котяться по щоках, несамовито нагадуючи про розбите серце. Видих...