Глава 17. Нові шанси

Забравши частину паперів з коробки, повертаюся додому. Девід приїде ближче до вечора, роблю собі чай та сідаю читати куплену по дорозі газету, в пошуках роботи. Загорнувшись в улюблений синій халат, дивлюся на сіре зимове небо за вікном. Роздача газет, так роздача газет. Нічого в цьому поганого немає. Завтра вранці знову поїду до Бернарда, сподіваюся, він домовиться.

Зазирнувши в майже порожній холодильник, й окинувши поглядом рахунки за квартиру, що лежать на столі, напружуюся. Нестабільність — це те, що я найбільше не люблю.

Із залишків продуктів готую вечерю, з нетерпінням очікуючи повернення Девіда. Радісно здригаюся, коли у двері подзвонили.

— Привіт, Несс, — лагідно цілує, втримуючи долонею за потилицю. — Як минув день?

— Не дуже такий день був, знаєш...

— Що сталося? Знову з'явився Марк?

— Ні. Чому ти одразу про нього згадуєш? Ні. Моє репетиторство в театрі скасували. Я більше там не працюю. Сьогодні забрала всі речі.

— Це погані новини. Як ти зараз? — Девід проходить у кухню, сідає за стіл.

— Бернард постарається домовитися з розділом кримінальної хроніки, щоб мене взяли на роздачу газет.

— Де?

— На вулиці.

— А більше нічого немає? — невдоволено хмурить брови.

— Поки що немає.

— Добре.

— Добре? — думала, він буде незадоволений тим, що мені доведеться стояти цілий день на холоді.

— Так, я не проти такої роботи або щось не так?

— Думала, будеш проти...

— Чому?

— Дивно, звичайно, Девіде. Ти не помітив, що на вулиці зима та мороз?

— Несс...

— Що, Несс?

— Ти перехвилювалася.

— Мабуть, лише я за себе хвилююся.

— Ні, я весь час думаю про тебе. Почекай, зараз, — виходить у передпокій, швидко повертається. — Це тобі.

Простягає білу коробочку. Відкривши, бачу, що в ній лежить невеликий чорний телефон з помаранчевими кнопочками.

— Це мені? Не треба було...

— Треба. Тобі потрібний зв'язок, та і я буду спокійний, якщо в будь-який момент зможу почути твій голос. А з такими новинами, що ми більше не працюємо разом, телефон виявився ще більше необхідний.

— Дякую, — міцно обіймаю за шию, — це дуже гарний подарунок. Мені буде легше шукати роботу...

— А ти кажеш, що я не хвилююся за тебе, — ображено випинає нижню губу.

— Пробач, не хотіла образити.

Цілую його губу, впираючись долонями у тверді плечі. Перегнула палицю з претензією. Він підтримав, не висміявши роботу, за яку буду братися. Й швидше за все, Девід хвилюється, що мені доведеться перебувати на вулиці, але не хоче відмовляти, щоб не впадала в депресію через театр. Занадто стала сувора до нього, мимоволі помічаю, що порівнюю його з Марком, це страшенно дратує.

Наступного ранку, одягнувшись тепліше, їду у видавництво. Біля столу Луїзи стоїть високий хлопець у коричневій куртці. Побачивши мене, поспіхом йде назустріч.

— Доброго ранку, ви Ванесса?

— Так, привіт, це я.

— Ходімо швидше, а то все пропустимо, — робить величезні кроки, я ледве встигаю за ним. — Я Алекс Картер, журналіст та тимчасово виконувач обов'язків головного редактора кримінального розділу. Тебе порадив Бернард, як відповідальну людину. Тому, переходимо на "ти", ніяковість вимикаємо, тепер ми одна команда.

Він дуже високий, очі зелені, довге русяве волосся закриває вуха, невелика щетина. На ньому тонка коричнева куртка, протерті джинси та смішні черевики. Через плече висить велика сіра сумка. Виходячи на вулицю, Алекс запалює цигарку, кладе в куточок губ, й не припиняючи говорити зі мною, поспішає по жвавій вулиці, час від часу випускаючи ротом довгі струмені диму.

— Куриш? — запитує, пропонуючи пачку дорогих сигарет.

— Так, не відмовлюся, дякую.

Останнім часом палила мало, із задоволенням роблю важку гарячу першу затяжку. Приємний вишневий присмак, відчуття між пальців довгої, майже чорної сигарети та легке запаморочення викликають усмішку. Хвилювання трохи відходить на другий план. Поспішаю за високим чоловіком, намагаючись не пропустити жодного слова та насолоджуючись смаком гарної сигарети.

— Газета нова, ми її рекламуємо, тому перші тиражі, доволі великі, роздаємо людям безплатно. Стояти будеш біля важливих державних установ. Це можуть бути й суди, й поліційні ділянки, адвокатські контори, банки. Загалом, там, де кримінальна тема зацікавить перехожих.

— Це незаконно?

— Законно. Дозволи є. Але, враховуючи, що люди різні, можна очікувати непередбачувану реакцію будь-кого. Ти не повинна нічого нікому пояснювати. Єдине, вивчи назву видавництва, моє ім'я та номер телефону. Й при перших "наїздах" набираєш, я приїжджаю.

— Були випадки?

— Були, — загадково подивився, — але, я впевнений, тобі ніхто нічого поганого не скаже, бо вродлива...