Глава 19. Довіра

Близько першої дня Алекс повертається.

— Підемо обідати.

— Ні, не піду. У мене грошей немає. А твоїм коштом більше не хочу.

Він дістає з сумки гаманець та витягує з нього стодоларову купюру.

— Тримай, це твій заробіток за вчора. А тепер, підемо обідати.

Заходимо в невеликий ресторанчик, сідаємо знову за столик біля вікна. Замовляю чай, салат із зеленню та куркою та апельсиновий сік. Алекс обирає кілька ситних страв, два келихи білого вина та шоколадне тістечко.

Приносять обід, із задоволенням з'їдаю все до останнього шматочка. Коли беру чашку з чаєм, офіціант ставить на стіл два келихи з вином та тарілку з тістечком.

— Це тобі, Несс. Пригощайся, — Алекс привітно всміхається.

— Дякую, — подає келих з вином.

— Випиймо за знайомство та за твою сміливість.

— Давай, — підіймаю келих, лунає приємний дзвін скла.

— Розкажеш про містера Брауна? Хто він та чому його потрібно боятися?

— Не треба боятися, якщо він заговорив з тобою, потиснув руку та сказав, що ми будемо за тебе горою... Він потискає руки тільки близьким товаришам та важливим діловим партнерам.

— Цікаво, чим я заслужила таку честь? — щиро дивуюся.

— Ти гарна, проте не дурна, розумієш? Це одразу видно. Особливо, коли людина має справу з безліччю різноманітних особистостей та вже вміє відрізнити порожній погляд від пропаленого життям.

— Здається чи мене всі жаліють?

— Здається...

— Отже, в команду до себе візьмеш?

— Візьму, але на кілька справ, не більше.

— Шкода. Але й на цьому дякую. До речі, про твої статті. Адже автор ти, їх будуть публікувати від твого імені?

— Розумію, до чого ти хилиш. Авторство буде повністю за тобою. Моїх там всього лише пару заміток, нарисів та не розібраного за порядком матеріалу.

— Це добре, отже, мені буде над чим попрацювати.

— Впораєшся.

— Впораюсь.

Повертаю голову, щоб поглянути на сонячну вулицю. На диво, сьогодні яскравий безхмарний день, на відміну від вчорашньої хуртовини. Раптом погляд зустрічається з очима Девіда. Здригаюся. Що він тут робить? Прийшов до мене, але як знайшов? Дуже багато питань в думках.

— Що сталося?

­— Там мій хлопець, він хотів познайомитися з тобою. Однак не розумію, як дізнався, що ми тут, — всміхаюся Девіду через вікно, махаю рукою, пропонуючи зайти та підіймаюся, щоб піти його зустріти. — Пробач, Алексе, я зараз.

— Чекаю.

— Привіт, Девіде, — ніжно обіймаю за шию. — Як знайшов мене? Рада тебе бачити! Прийшов провідати, дізнатися як мої справи?

— Привіт, мила, так, прийшов, а тебе там немає. Йшов вулицею та помітив у вікні, що ти сидиш, люб'язно розмовляючи з чоловіком.

— Це Алекс, я казала про нього. Підемо, познайомлю.

— Ти п'єш вино під час робочого дня?

— Кілька грам після ситного обіду, — подумки сміюся із "ситного" салату з зеленню.

— А гроші звідки?

— Алекс заплатив за вчорашню роздачу, — помічаю, як потьмянів погляд чорних очей та щільно стиснулися губи. О, ревнощі, здрастуйте, я вас не чекала!

— Девіде! Все гаразд? Він колега, ми розмовляємо про роботу, ходімо швидше, — тягну в зал ресторану, роздумуючи, що можу йому замовити на гроші, які залишилися.

— Знайомся, це Алекс, журналіст та головний редактор розділу кримінальної хроніки Бостона. Це Девід, мій хлопець.

Алекс підіймається, вони тиснуть один одному руки. Девід знімає пальто, під ним моя улюблена чорна сорочка, штани та туфлі. Має гарний вигляд та судячи з одягу, їздив додому.

— Ванесса, ­— голос Алекса змінився, — запрошую вас з Девідом на цей вікенд до заміського будиночка. Приготуємо барбекю, посидимо біля каміна з вином, гітарою. Буде ще кілька моїх друзів.

— Якийсь привід? — з цікавістю розглядаю серйозного Алекса.

— Мій день народження. Я буду радий, якщо ви приєднаєтеся.

— Що скажеш, Девіде? — обертаюся до свого красеня.

— Дякую, це хороша ідея. Ми приїдемо, — привітно всміхається Алексу, радуючи реакцією.

Ура, ми нарешті вийдемо кудись погуляти! Від цієї думки настрій поліпшується, сиджу, розпливаючись в усмішці. Девід замовляє каву, відштовхуючи під столом руку з грошима.

Трохи поговоривши втрьох, Девід поїхав до театру, Алекса забрала якась дівчина на машині, а я повернулася роздавати газети, розмірковуючи, що скоро буду сидіти біля каміна. Поруч зі мною буде два полум'я — багаття та погляд улюблених чорних очей. Гаряче поєднання, яке порівнюю з блиском, що заволодів моєю душею на причалі, у світлі помаранчевих лампочок гавані. Здається, це було так давно…

Вихідних чекала з нетерпінням. Нарешті, настав ранок суботи. Зібрала невелику сумку з речами, Алекс сказав, що залишимося у нього на два дні, з ночівлею. Девід готує на кухні каву. Снідаємо та виходимо на вулицю. Алекс приїхав на великому чорному мінівені "Рено". У салоні багато пакетів, мабуть, з продуктами.