Глава 22. Гарні новини

Наступного ранку Девід їде до театру, а я, наливши чашку гарячої кави, приймаюся за звичну справу — пошук роботи. Не прибираючи телефон з рук, беру сигарети та виходжу на балкон.

Золоті фарби осені поглинули Бостон. Люблю осінь. За буяння фарб, за комфортну температуру та затишні помаранчеві заходи. І через дощі. Хоч і навіюють меланхолію, але вони чудові. Скільки думок мене відвідувало під час дощу. Особливо, коли писала сценарії для театру.

Роблю глибоку затяжку нікотину. Навколишній світ, музика, гаряча кава — три золоті ланцюги, на яких тримається мій настрій. Дивлюся вниз на дорогу. У думках, немов у стрічці кінофільму, миготять кадр за кадром: Марк махає рукою, стоячи біля машини; Девід коло мотоцикла у яскравих променях сонця, киває, щоб вийшла до нього...

Ностальгічні думки перериває дзижчання телефону у лівій долоні. Роблю невелику затяжку, номер невідомий, видихаю.

— Алло!

— Несс, привіт, це Кері, — бадьорий дзвінкий голос у трубці розрізає тишу навколо. — Не зайнята?

­— Ні.

— Не міг додзвонитися хвилин десять, думав, ти змінила номер.

— Я телефонувала за оголошеннями.

— А... шукаєш роботу чи що?

— Ага, — похмуро відповідаю, роблячи ще один вдих диму.

— Тоді, я вчасно зателефонував, — що? Не зволікай, Кері! — Якщо ти зараз без роботи, не могла б під'їхати в бар?

— Можу, хвилин через двадцять, якщо автобусом, пішки через сорок.

— Як тобі зручно.

— А що сталося?

— Не телефоном, — по голосу чую, що він усміхається, я на відстані заряджаюся його енергією. — Ми чекаємо на тебе!

Ми? Що ж, добре. Тисну кнопку, дивлячись вдалечінь на небеса. Цікаво, що знадобилося від мене в барі? У голові закрадаються погані думки про Джил, можливо, щось сталося після того, як я пішла. Але, вона зателефонувала б або Олівер. Гаразд, треба збиратися.

Мінімум косметики та колишні вбрання, які носила, коли працювала в "Gemini". На вулиці прохолодно, тому вдягаю піджак поверх білої блузи, обтислі штани та чорні туфлі на шпильці. Відвикла за рік від підборів, потрібно заново тренувати ходу.

Яскраве сонечко світить в обличчя, надіваю окуляри та йду до автобусної зупинки. Приємний стукіт підборів викликає усмішку. Колишня я. Хоч і з порожньою кишенею. Тільки на квиток у дві сторони та на пляшку води. Хитаю головою від цих думок, ні, не колишня. Інша. Я стала інша. Не турбує те, у що я одягнена, турбує внутрішній стан від речей, які на мені. У кедах — легкість, зручність, підбори — впевненість, грація. Я граціозна? Знову сміюся з себе, хоч би не спіткнутися та не впасти від граційності.

Підходжу до бару, під ребрами накочує відчуття очікування та невідомості. Поправляю волосся, яке розтріпав вітер та спокійно заходжу до закладу. Людей не багато, зайнято всього кілька столів у кафе, це працівники найближчих офісів прийшли на обід.

У барі порожньо. Сідаю за стіл, в очікуванні. З-за рогу з'являється Кері. На ньому класичні штани, біла сорочка та тонка модна краватка. Рухається з легкістю та впевненістю. Побачивши мене, прискорює крок, на губах широка усмішка.

— Несс! Який я радий тебе знову бачити, — підводжуся, він міцно обіймає. — Добре, що ти з'явилася вчора.

— Я теж рада знову тебе бачити, ти змінився.

— Поки бігав офіціантом, — закочує очі, — не міг собі цього дозволити. Але, зайнявши твоє місце, все змінилося.

Так, Кері, знав би ти, що з втратою "мого місця" у мене теж багато чого змінилося...

— Я рада за тебе, ти чудово справляєшся!

Він сідає поруч, незнайома офіціантка приносить дві чашки кави. Я не можу собі зараз дозволити навіть каву.

— Кері, я не буду, дякую.

— Це коштом закладу, Несс, заспокойся, — відмахується, підштовхуючи чашку ближче до мене. — Чого я телефонував? Загалом, з відкриттям нижнього поверху та оновленням персоналу, дирекція вирішила, що не всі добре справляються. І коли назріло питання, ким замінити, я згадав про тебе і запропонував твою кандидатуру на розгляд.

— На яку посаду? — тихо питаю, затамувавши подих.

— Адміністратора закладу, всіх залів. Щоб не наймати три різні людини, вирішили запропонувати тобі, з упевненістю, що ти заміниш не тільки трьох, але і всіх кандидатів.

Кері настільки привітно та доброзичливо це говорить, що я мимоволі розпливаюсь в усмішці. Невже доля відвернула свій зад в іншу сторону?

— Тобі потрібен час, щоб подумати?

— А чому ти не пішов на цю посаду?

— Це не моє, — хитає головою, роблячи ковток кави. — Я не вмію поратися з такими обов'язками, як закупівлі, звіти, шкідливі клієнти... Ти погодишся?

— Звичайно, погоджуся, Кері. Ти навіть не уявляєш, з яким задоволенням я погоджуся.

Він голосно сміється, встає, йде за барну стійку та виносить звідти пляшку шампанського і два келихи.

— Я такий радий! Колишній адміністратор був дуже противний. Він не давав нам продихнути, забирав чайові на загальну "бочку", змушував працювати мало не до останнього клієнта. Постійні нестачі товару, скатертин. Вичитував з нас розбитий посуд…