Глава 24. Чергові проблеми

До узбіччя під'їжджає великий чорний позашляховик "Ford". Його зовнішній вигляд викликає побоювання, роблю крок назад. Тоноване матове скло повільно опускається. Містер Арманд Браун дивиться на мене колючим поглядом та киває головою. Двері відчиняються. З невпевненістю сідаю на заднє сидіння.

— Доброго дня, міс Мілтон.

— Здрастуйте, містере Браун, — зиркаю на водія, величезного чоловіка, який супроводжує Арманда.

— Ви вже знаєте, що сталося?

— Так, тільки-но телефонував Алекс.

— Головне, не хвилюйтеся, Девід живий та буде жити...

— Ви знаєте, що з ним сталося? Хто це зробив? Це через нашу роботу на вас? — немає бажання вдавати, що я його боюся або соромлюся запитувати відверто.

— Я ще не знаю, — його очі примружені, немов пропалює поглядом. — Ванессо, я тебе не залишу. Допоможу всім, чим потрібно. Грошима або зв'язками.

Він вперше говорить зі мною на "ти", чим дуже дивує. Пішак боса кримінального світу говорить зі мною на рівних. Ось це так!

— Мої люди обов'язково знайдуть того, хто побив твого хлопця. Навіть, якщо це не пов'язане з роботою.

Машина спішно від'їжджає, нічний Бостон потихеньку запалює вогні. Дивлюсь у вікно.

— Не хвилюйся, ми їдемо в лікарню до Девіда.

— Вдячна, — стискаю пересохлі від хвилювання губи, — вдячна за допомогу.

— Я, здається, казав тобі...

— Про старшого брата. Пам'ятаю... — перебиваю на пів слові, він спочатку стискає вилиці, але потім легенько всміхається, киваючи головою.

Його зачіска ідеально укладена, прямий профіль та серйозний погляд. На ньому біла сорочка, піджак, штани та блискучі туфлі. Біля коліна тримає тростину. Містеру Брауну хтось телефонує, вибачившись, він довго розмовляє.

Томливі хвилини поїздки викликають все більше накочення хвилювання. Чому Браун приїхав сам, щоб відвести мене до Девіда? Чому не відправив таксі або підлеглих? Невже все настільки серйозно, і у нас тепер величезні неприємності, пов'язані з криміналом та політикою? Найбільше хвилює, як Девід. У думках миготять страшні картинки, намагаюся їх прогнати. Все добре, з ним все добре!

Не слухаю, про що говорить Арманд, але у вуха потрапляють фрази:

— Знайди, зрозумів? Мене не хвилює, як! Просто знайди. Вони знають, як діяти. Ні, дай скільки просять, нехай теж працюють. Передай, що я просив, особисто. Так. Ти зрозумів? Тут дівчинка хвилюється... Привези теплий одяг. Та й мені теж. І забронюй стіл у пристойному місці поруч, час не вказуй, не знаю скільки ми будемо там.

Він ще щось диктує, але я не вдаюся. Поправляю зачіску, яка від дотиків остаточно розвалюється та волосся, немов вулкан, розсипається на плечах.

Перебираючи між пальцями маленьку шпильку, помічаю, що містер Браун пильно на мене дивиться.

— Дякую вам за допомогу. Хоча, я досі нічого не розумію.

Дістаючи із внутрішньої кишені піджака дорогі сигарети, одну кладе в губи та простягає інші, пропонуючи мені.

— У машині?

— Кури, я теж зараз на взводі, — випускає синій клубок диму.

Зупинившись на платному паркуванні на Гаррісон-авеню, виходимо з машини,  продовжуючи шлях пішки. Арманд та його охоронець-водій йдуть разом зі мною. Уздовж "Бостон-Медікал Центр Плейс" буйно квітнуть бегонії, молоді дерева налилися осінніми фарбами. Навколо ні душі, все тихо, спокійно, ідеально чисто. Шум від моїх підборів розноситься, підлітаючи до дахів будівель та повертаючись відлунням.

Кілька людей в уніформі стоять під великою червоною вивіскою "РЕАНІМАЦІЯ". Серце знову починає скажено битися.

Девід лежить підключений до крапельниці та з трубкою подачі кисню. Тихенько підходжу до нього. Очі заплющені. Підступають до горла сльози, душачи У нього розбита брова, як мені пояснили, вже накладені шви. Перенісся перебите, червоні пухкі губи перетворилися в бардове місиво. У розпатланому волоссі бачу засохлі краплі крові. Невже розбита і голова? Кісточки рук опухлі, зчесані, мабуть, давав відсіч. Головне, щоб пальці були неушкоджені. Як він буде грати, якщо зламані? Не витримую та починаю плакати. Яка нечисть могла таке зробити? В палату заходить лікар, з яким я бачилася в коридорі.

— Міс Мілтон, отримали результати МРТ, головний мозок не постраждав. У нього сильні забої внутрішніх органів, особливо легень та нирок. Кілька тижнів йому потрібно бути під наглядом.

— Він може сам дихати?

— Зараз робота легенів ускладнена, тому його під'єднали до апарату. Але, як тільки почне дихати самостійно, трубка прибереться. Залишиться лише допоміжна маска. Ще чекаємо аналіз крові на наявність алкоголю або наркотичних засобів...

— Він не міг. Був на роботі в театрі, він актор... Які наркотики? — обурено дивлюся на лікаря, розуміючи, що кажу нісенітницю, яку часто говорять люди на емоціях.

Відчуваю, як дихання починає збиватися. Роблю глибокий вдих та завмираю, щоб не звалитися поруч з Девідом. Лікар, бачачи, що я поклала руку над грудьми, насторожено дивиться.

— З вами все гаразд, міс? Вам погано? — швидко прибираю руку за спину, щоб не створювати зайвих проблем. Нікому.