Не бреши мені, любий!

Розділ 5

Я продовжила пити алкоголь під невдоволені погляди Фелікса. Невдовзі вже й Тимофій повернувся. Я взагалі не дуже зрозуміла, навіщо вони прийшли в клуб? Хлопці нічого не пили, і у них тут точно більше друзів не було. Тіма щось говорив мені, але я мало що розуміла. Здається, алкоголь уже почав на мене погано діяти. Голова крутилася і чомусь хотілося сміятися зі всього. Фелікс кудись зник, а я лише й рада була. Взагалі він мене дратує дуже сильно.

Я попрямувала до вбиральні, щоб легенько вмити обличчя холодною водою. Думала, що мені так стане краще, але це не подіяло. У мене вже погіршилася координація рухів, адже я ледь не зайшла в стіну. Коли вийшла з вбиральні, то прийняла рішення поїхати додому. Тільки я навіть не могла знайти свій телефон в сумочці. Від того, що голова була опущеною, мене почало нудити. Я все ж витягнула свій телефон, але в очах усе розпливалося. Раптом відчула, що у мене хтось зайшов, так, що я ледь не впала.

— Вибач.., — заговорив жіночий голос. — Віто, це ти?

Навіть у своєму п'яному стані я впізнала хто це. Мені було потрібно для цього декілька секунд. Я підняла очі на дівчину з рудим волоссям. І хоч зараз мені було важко сфокусувати свій погляд, я все одно знала, що це — Яна. Нещиро усміхнулася їй, намагаючись виглядати тверезою. Колись мені дуже сильно подобався один хлопець. У нас навіть було декілька побачень, але він кинув мене заради неї. З того часу ненавиджу і його, і її. Мені тоді справді було боляче, а вони чхати хотіли на мої почуття.

— Привіт, — милим голосом сказала я. — Не очікувала тебе зустріти тут.

— Ох, маєш дуже красивий вигляд, — мовила дівчина, оглянувши мене з ніг до голови. — Ти завжди виділялася хорошим смаком в одязі. Насправді ми рідко зараз ходимо в клуби, але сьогодні захотілося трішки розважитися. Добре, що Діма мене так кохає. Він погоджується на усі мої пропозиції.

— Тобі пощастило, — буркнула я.

— Звісно! Ми уже два роки разом і він завжди говорить, що я — найкраща з усіх дівчат, що в нього були.

— Як мило!

— Пригадую, що у вас теж з ним щось було? — спитала Яна, хоча і так усе прекрасно пам'ятала.

По факту, вона відбила в мене хлопця, а зараз навмисно говорить це все, щоб зачепити мене.

— Було всього лише декілька побачень, — байдуже сказала я. — Не знаю, як я взагалі тоді звернула на нього увагу. Він був такий звичайний. Добре, що в один прекрасний момент доля допомогла мені не зробити чергову помилку.

— А зараз у тебе хтось є?

— Так, — збрехала я, широко усміхнувшись. — Розумієш, я завжди звертала увагу не на тих, але нещодавно познайомилася з ідеальним чоловіком. Таких дуже мало, справді.

— Гм, я рада за тебе, — сказала Яна, хоча я й знала, що це нещиро. — Ти сьогодні з ним тут? Цікаво побачити, як виглядають ідеальні чоловіки.

Я трохи розгубилася, бо не знала, що мені робити. Не хотілося, щоб вона подумала, що я брехуха. Та і соромитися у мене не було жодного бажання. Я помітила знайомий силует неподалік. Невже мені нарешті пощастило? Я примружила очі, намагаючись сфокусувати свій погляд. Так, це стовідсотково Фелікс! Якраз у цей момент він проходив попри нас.

— Любий, ти куди? — спитала я та взяла його за руку.

— Що? — здивовано перепитав він, насупившись.

Я підійшла ближче та притулилася до нього, усміхаючись. Яна ж уважно дивилася на нас.

— Ось так виглядають ідеальні чоловіки, — сказала я до неї, а тоді швидко поцілувала Фелікса в щоку. — Він у мене, до речі, стоматолог.

— Круто, — буркнула дівчина, адже точно сподівалася спіймати мене на брехні.

— Ще і як! У нас таке цікаве знайомство. У мене почав боліти зуб, а мені порекомендували його послуги. З першого ж погляду між нами з'явилася іскра. Правда, Феля? — я подивилася на хлопця, а він лише роздратовано відвів погляд. — Я йому так сподобалася, що він навіть не взяв з мене оплату.

— Думаю, що мені вже час повертатися до Діми, — сказала дівчина та попленталася в сторону танцювальної зали.

— Звісно! — крикнула їй вслід я. — Передавай йому вітаннячка від мене!

Хоч Яна уже зникла, я не поспішала відходити від Фелікса. Він чомусь теж не відштовхував мене.

— Що це було? — спитав хлопець та уважно подивився мені в очі.

— Нічого, — відповіла я.

— Мені здається, чи ти мене щойно використала?

— Це була дівчина мого колишнього. Він кинув мене заради неї. Ми з нею розмовляли й мова зайшла за моє особисте життя. Я не хотіла, щоб вона знала, що у мене все так сумно. До того ж ти йшов збоку... Коротко кажучи, так! Я використала тебе.

— Скажи мені, будь ласка, ти переслідуєш мене? — спитав хлопець, примруживши очі.

— Що? Ні! — обурилася я. — Це ти мене переслідуєш. Куди не піду, усюди з'являєшся.

— Подумати тільки! — Фелікс похитав головою. — Ти використала мій автомобіль, щоб сфотографуватися біля нього. Не оплатила свій борг за мої стоматологічні послуги, а ще зламала мій телефон. Цього для тебе було мало, і ти ще вирішила зробити мене твоїм хлопцем.

— Та це ж просто, щоб не осоромитися біля цієї Яни! — голосніше сказала я і почала ритися у своїй думці, шукаючи телефон. — Знаєш, я зараз видалю усі фотографії. Навіть біля авто не можна сфотографуватися. Чорт! Де мій телефон?

— Він у твоїй іншій руці, — просто мовив Фелікс. — І можна мені вже нарешті піти в туалет? А то вчепилася реп'яхом і не відпускаєш!

— Оу, так! Вибач, Феля!

Я відійшла від нього, а тоді Фелікс роздратовано видихнув і попрямував у сторону чоловічої вбиральні. Мені ж різко стало погано. Я притулилася спиною до холодної стіни та присіла. Голова сильно крутилася, а ще почало нудити. Я охопила свої коліна руками й опустила на них голову. Страшенно захотілося спати. Навіщо я стільки пила? Завжди казала собі, що варто уже зупинитися, але чомусь просто не могла.

— З тобою все нормально? — заговорив біля мене Фелікс. Мабуть, уже вийшов з вбиральні.

— Ні, — тихо буркнула я. — Мені погано.

Я повільно підняла голову, зустрічаючись з ним поглядом. Цього разу переді мною було два Фелікса, а потім і три. Це мене так розсмішило, що я почала сміятися.

— Ходімо! — трохи роздратовано сказав він і допоміг мені піднятися на ноги. — Тобі вже час додому.

Я вирішила не сперечатися, бо і сама прекрасно розуміла, що він має рацію. Фелікс допоміг мені вийти на вулицю і на свіжому повітрі стало значно краще. Тільки голова ще досі сильно крутилася.

— Де ти живеш? — спитав у мене він.

— Де я живу? — перепитала я.

— Так! Мені ж треба якось викликати тобі таксі. Може, скажеш мені нарешті адресу свого дому?

— А у мене його нема, — відповіла я та похитнулася на своїх підборах. — Мене вигнали.

— Де ж ти тоді живеш?

— Ніде!

Я знову присіла, бо мені різко стало погано. Фелікс щось бурмотів собі під ніс, але я навіть не чула. Він знову допоміг мені піднятися, а тоді повів на стоянку. Вже там я помітила його автомобіль. Хлопець відчинив задні дверцята і не надто обережно запхав мене всередину. Я ж вирішила собі лягти та заплющила очі.

— Ей, скажи мені адресу! — мовив Фелікс і почав тикати своїм пальцем у моє плече.

— Відчепися! Я хочу спати!

— Звідки ж ти взялася на мою голову? — почула я його голос крізь свій сон.

Зранку я прокинулася від того, що мені прямо в обличчя світило сонце. Я голосно застогнала, відчуваючи неприємний головний біль. Не одразу змогла розплющити очі. Я поклала руку на своє чоло, намагаючись пригадати те, що було вчора. Тільки поки мені це важко вдавалося. Я сіла рівніше і зрозуміла, що ліжко значно зручніше за те, на якому я сплю у квартирі бабусі. Коли розплющила очі, то побачила перед собою незнайому мені кімнату. Хвилювання з'явилося всередині, адже я просто не розуміла, де знаходжуся. Відкинувши ковдру, побачила, що я в тому ж одязі, в якому була в клубі. Добре, що хоч не гола. Я швидко піднялася з ліжка, але ледь не впала, коли у мене закрутилася голова.

Якось дійшла до дверей та вийшла у довгий коридор. Спершу думала, що я у якійсь квартирі, але коли побачила сходи, то зрозуміла, що це дуже великий будинок. Повільно спустилася, тримаючись за поручні. Я помітила велику простору вітальню у сіро-чорних тонах. Красиво, але похмуро.

— Нарешті! — заговорив чоловічий голос, а я здригнулася від несподіванки. — Думав, що ти уже ніколи не прокинешся.

Я не одразу помітила, що тут кухня-студія. За досить великою стійкою побачила Фелікса, який щось готував на плиті. Я заплющила очі, намагаючись пригадати те, що було вночі.

— Ем, чому я тут?

— Бо ти не сказала, куди тебе відвезти, а просто намертво заснула в моєму автомобілі, — відповів хлопець.

— Напевно, багато випила. Де у тебе ванна кімната?

— Перші двері справа по коридору. У верхній шухляді є запасні зубні щітки. Можеш собі взяти.

Я кивнула і попрямувала туди, куди сказав Фелікс. Тільки спершу переплутала праву і ліву сторону, але все ж знайшла ванну кімнату. Так соромно стало. Навіщо я так напилася?. Моя пам'ять до мене повернулася і я згадала усе, включаючи свою брехню про те, що Фелікс — мій хлопець. От дурепа! Якби була тверезою, то ніколи б цього не зробила. Я взяла із шухляди одну зубну щітку, а тут їх у нього було мінімум десять. Спершу почистила зуби, а тоді вмила своє обличчя холодною водою. Добре, що у Фелікса рушники чорні й не буде видно плям від моєї туші.

— Як же мені погано! — сказала я, коли повернулася до кухні.

— Це не дивно, — буркнув Фелікс.

Я помітила склянку з водою на стільниці. Мені так сильно захотілося пити, що я одразу ж випила все. Хлопець лише дивно подивився на мене і скривився.

— Що таке? — спитала я.

— Взагалі-то я пив з цієї склянки.

— І що?

— Терпіти не можу, коли хтось так робить.

— Робить що? П'є з твоєї склянки?

— Тепер мені доведеться її мити після тебе, або краще візьму чисту.

— То ти у нас бридливий? — спитала я, піднявши одну брову. — Мабуть, пити з однієї пляшки не можеш. Як ти тоді зуби лікуєш? На карієс дивитися хіба не огидно?

— Це як ювелірна робота.

— Прикольно, — буркнула я та сіла на стілець. — Це мені?

Фелікс кивнув, а я подивилася на тарілку каші з якимись фруктами. Мене ледь не вивернуло від одного лише запаху. Я відсунула тарілку якомога далі від мене.

— Що таке? — поцікавився Фелікс. — Не любиш вівсяну кашу?

— Ненавиджу.

— А я майже кожного ранку їм її. Вона корисна.

— Але це не смачно!

— Мені смачно. Можеш не їсти, але більше в мене нічого нема.

— Нічого? — перепитала я, примруживши очі.

Він кивнув і сів на стілець, щоб з'їсти свою тарілку каші. Я ж піднялася та підійшла до холодильника. Він точно зараз розізлиться на мене, але мені справді дуже сильно хотілося їсти. Коли я відкрила холодильник, то одразу ж помітила йогурт з вишневим наповнювачем. Ще й мій улюблений смак.

— Можна? — спитала я, глянувши на Фелікса.

Він кивнув, а я швидко взяла йогурт і сіла на стілець. Відкривши його, взяла ложку та почала їсти.

— Це твій будинок? — поцікавилася я.

— Так, переїхав сюди пів року тому.

— Гарний, але я б додала якихось барв у твій інтер'єр. Усе якось надто похмуро.

— Мені здається, я не питав твоєї думки, — буркнув Фелікс, а я лише закотила очі.

Він їв свою кашу та паралельно дивився щось у телефоні. Хлопець був спокійним, як і завжди. Він рідко проявляв свої емоції. Мою увагу привернув якийсь папірець сріблястого кольору, що лежав на столі. Я взяла його в руку та відкрила. Здається, це якесь запрошення на весілля. Усередині картон був світло-блакитного кольору, а надписи — сріблясті.

— Це запрошення на весілля? — спитала я, дивлячись на вимальовані букви "В" і "А".

— Віддай сюди! — сказав Фелікс і різко забрав його з моїх рук. — Це тебе не стосується.

— Добре-добре! Не буду я більше нічого твого чіпати.

Я продовжила їсти йогурт, а хлопець чомусь почав уважно розглядати мене. Мені аж ніяково стало під його пильним поглядом. Він глянув на запрошення, а тоді знову на мене. Я швидко витерла свій рот, бо, може, він у мене брудний, а для Фелікса це огидно.

— Віто, а може, ти зі мною підеш на це весілля?

Я аж подавилася від його слів та почала голосно кашляти. Він серйозно щойно запропонував мені піти з ним на весілля, чи це я просто досі п'яна?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше