Розділ 9

Як і обіцяв, Фелікс повністю оплатив мою сукню. Мені, звісно, таке сподобалося, але я вирішила трішки притупити свої бажання. Мабуть, я справді забагато просила в нього. Все-таки мій борг дуже великий та і сукня не з дешевих.

— Куди тепер? — спитав хлопець, коли ми вийшли з магазину. — Що тобі ще потрібно? Туфлі, сумочка… Тільки цього разу швидко обирай, бо я вже втомився тут.

— Йдемо тобі за костюмом, — сказала я. — У мене є сумочка та туфлі, які ідеально підійдуть до цієї сукні. Нема сенсу купувати щось нове.

— Це точно ти говориш? — Фелікс дещо здивувався, а тоді поклав свою руку мені на чоло. — Температури наче нема.

Я закотила очі, а тоді потягнула його в магазин чоловічих костюмів. Насправді я в таких магазинах рідко була. Лише тоді, коли купувала татові сорочку на день народження.

— У твоєму гардеробі бракує кольорів, — заговорила я, перебираючи вішаки. — Скільки у тебе чорних футболок?

— Усі. Є ще декілька сірих і синіх.

Я уважно подивилася на його обличчя, обдумуючи, що йому б підійшло.

— Тобі було б гарно в зеленому, — сказала я.

— Терпіти не можу цей колір.

— Як можна не любити якийсь колір? У правильному поєднанні будь-який буде виглядати виграшно.

— Ми взагалі-то прийшли мені за костюмом, і я сподіваюся, що він не буде зеленим.

— Хоч мені не подобається, коли ти в чорному, але все ж мушу визнати, що до моєї червоної сукні цей колір справді підійде.

— Чекай, то ми прийшли по чорний костюм? — спитав Фелікс, а я кивнула. — У мене вдома їх є декілька штук.

— Не скупися, — буркнула я. — Зараз підберемо тобі щось дуже класне. Он там дещо цікаве є.

Я потягнула Фелікса у сторону чорного костюма. Біля нього я помітила красивий піджак світло-сірого кольору.

— Слухай, а ти довіряєш моєму смаку? — спитала я та глянула на Фелікса.

— Якщо я зараз тут стою і слухаю тебе, тоді так, — відповів він.

— Що ж, пропоную тобі сьогодні трохи поекспериментувати.

Ми вибрали декілька варіантів, а у мене сильно розболілася голова. Усе-таки я цілий день уже в цьому торговому центрі. Поки Фелікс приміряв костюми, я сиділа на невеликому диванчику. Добре, що у дорогих магазинах є така можливість. Ноги боліли страшно і я пошкодувала, що вирішила обрати сьогодні босоніжки на підборах.

— У тебе що, траур? — спитала я, коли Фелікс вийшов у чорному костюмі та ще й з чорною сорочкою.

— Зрозуміло, — буркнув він та повернувся у примірочну.

Він поміряв ще один чорний костюм, але вже з білою сорочкою. Тільки це було надто нудно і банально. Таких там буде багато.

— Ох, це так гарно! — вражено сказала я, коли побачила Фелікса в сірому костюмі. — Тобі дуже личить цей колір, чесно.

Я піднялася та підійшла ближче до нього. Костюм ідеально сидів на ньому, і це дійсно мало чудовий вигляд.

— Думаю, що наречений теж буде в сірому костюмі, — заговорив Фелікс, дивлячись на себе в дзеркало.

— А більша частина гостей в чорному. До того ж можу посперечатися, що костюм нареченого буде блакитного кольору.

— Серйозно?

Фелікс глянув на мене, піднявши одну брову. Потім він простягнув мені свою руку, кидаючи виклик. Я без вагань потиснула її. То це у нас спір намічається! Обожнюю такі штуки.

— То що отримує переможець? — спитала я.

— Ем, бажання? — запропонував хлопець.

— Окей, — я усміхнулася, а тоді знову глянула на костюм. — Дивись, сюди ми дамо хусточку, а ще підберемо червону краватку, максимально наближену до кольору моєї сукні. Повір мені, це буде дуже круто.

Фелікс декілька хвилин думав, а потім все ж кивнув і купив саме цей костюм. Я зраділа, бо він все ж прислухався до моєї думки. Мені страшенно хотілося повернутися додому. На щастя, хлопець сам запропонував підвезти мене. У салоні грала повільна музика, а на вулиці уже почало темніти. Я зручно всілася в сидіння, а від втоми мої повіки повільно опустилися. Навіть не зрозуміла, що заснула.

— Ей! — почула я голос Фелікса, і відчула, що мене хтось штурхає у плече. — Віто, ми уже приїхали!

— Ще п'ять хвилин, — пробурмотіла я.

— Ну ж бо, прокидайся! Йди спати додому, а не в моєму автомобілі.

— Йду! — трохи роздратовано сказала я та розплющила очі.

— Сукню не забудь.

— Ага.

— До зустрічі в суботу.

— Па-па, Феля!

— Перестань мене так називати!

— Чому? Це ж прикольно. Краще, ніж Фелікс. Які, до речі, є скорочені варіанти. Філ?

— Нема! Нема скорочених варіантів. І цього Феля теж не існує. Тобі б сподобалося, якби я називав тебе Вітя, наприклад?

— Та чого ти завівся? Добре, не буду тебе так називати.

— Чомусь мені так не здається, — буркнув хлопець. — Ти не з тих, що будуть слухатися.

Я закотила очі, взяла пакет з сукнею, а тоді вийшла з його авто. Треба ж було йому все зруйнувати! Тільки я подумала, що між нами з'явилася іскра, як він знову повернувся до свого дратівливого образу.
Дні пролетіли непомітно. Я намагалася знайти собі роботу. Перерила весь інтернет в пошуках, але усе безрезультатно. Значить, спершу я піду на те весілля, а тоді знову продовжу щось шукати. За ці дні Фелікс не зв'язувався зі мною. Лише у п'ятницю зателефонував, щоб нагадати мені. Ніби я забула б.

Зранку прокинулася в доволі хорошому настрої, що було дивно. Я вирішила сама зробити собі зачіску та макіяж. Навіщо витрачати гроші? Для кращого ефекту я ввімкнула собі на повну гучність музику. З хорошим настроєм усе завжди виходить чудово. Я накрутила своє волосся легкими кучерями, а тоді зібрала його шпильками. Вийшло дійсно непогано. Макіяж вирішила зробити зухвалим, тому нафарбувала чорні стрілки та підвела губи яскраво-червоною помадою. Свій образ доповнила сріблястими босоніжками та такого ж кольору сумочкою. Мені так сподобався мій вигляд, що я зробила собі декілька фото, аби викласти їх потім в Інстаграм.

На телефон прийшло повідомлення від Фелікса. Він написав, що уже чекає мене біля під'їзду. Я востаннє глянула на себе в дзеркало та нанесла декілька крапель парфумів на шию.

Спускатися цим під'їздом в такій сукні — це було дуже ефектно. Сусідки, що сиділи на лавочці під будинком точно зацінили. Я помітила Фелікса, що стояв біля свого автомобіля. Він розмовляв по телефону і стояв спиною до мене. Я максимально тихо підійшла ближче.

— Мамо, я ж говорив, що піду на весілля, — говорив Фелікс. — Не хвилюйся за це, будь ласка. Я розумію, що буде багато людей. Мені байдуже на ці плітки, повір...

Поки він розмовляв з мамою, я стояла позаду. Мене зовсім не цікавила ця розмова, тому я почала гортати стрічку в Інстаграмі. Якщо чесно, то не так уявляла нашу сьогоднішню зустріч. Насправді я думала, що мені вдасться вразити Фелікса наповал, але йому абсолютно байдуже на мене. Я побачила смішний мем і не змогла стримати свого сміху. Здається, лише зараз хлопець побачив мене. Він кинув швидкий погляд у мою сторону, а тоді попрощався з мамою.

— І давно ти тут стоїш? — спитав Фелікс, коли завершив свою розмову.

— Декілька хвилин, — відповіла я.

Він оглянув мене з голови до ніг, оцінюючи мій образ. Я очікувала почути неабияку похвалу, бо сама розуміла, що виглядала прекрасно.

— Гарно, — швидко сказав хлопець.

Він пройшов повз мене та відчинив дверцята автомобіля. Я лише роздратовано закотила очі. Скупий він на компліменти. Міг би й сказати пару хороших слів. Я підійшла до дверей, а тоді подивилася на Фелікса. Ми стояли надто близько, але цього разу не було ніякої хімії. Мабуть, і тоді все було просто моєю уявою.

— Відчуваю себе подружкою Джеймса Бонда, — сказала я та усміхнулася. — І не думай, що це натяк, ніби ти на нього схожий. 

— Не хвилюйся, на весіллі буде багато неодружених чоловіків, — буркнув хлопець. — Можливо, знайдеш собі того, хто все ж буде схожим на Джеймса Бонда.

— Боюся, що на мене ніхто не зверне своєї уваги. Якщо ти забув, то мені доведеться прикидатися саме твоєю дівчиною.

— Я пам'ятаю, люба!

— Рада за тебе, любий!

Фелікс нещиро усміхнувся, а я сіла всередину, гордо піднявши голову. Обійдуся без його компліментів. Не такий вже і він особливий, щоб за ним бігати. Принаймні, я цього робити точно не збираюся. Їхали ми мовчки. Взагалі весь хороший настрій кудись зник. Сумно, коли розраховуєш на одне, а отримуєш зовсім інше. Мені справді хотілося почути приємні слова від Фелікса, а він обмежився скупим "гарно".

Згодом ми зупинилися біля величезного готельно-ресторанного комплексу. Тут було дуже багато дорогих автомобілів. Здається, весілля буде справді великим. Коли я вийшла з автомобіля, то одразу ж трохи напружилася. Не знала, чого мені очікувати від такого місця, та і хвилювання чомусь з'явилося.

— Ходімо! — сказав Фелікс і міцно взяв мене за руку. — Не забувай усміхатися.

Ми попрямували красивою алеєю. Тут було так гарно, що у моїй голові вже з'явилися ідеї для крутих фото. Неподалік стояла невелика групка молодих людей. Дівчата були одягнені в красиві сукні нюдових відтінків, а хлопці — у костюми. Здається, тут справді усі дотрималися певного дрес-коду. Крім мене, звісно ж. Хоч виділюся серед інших у цій яскравій червоній сукні.

Ми зайшли на поляну, де стояла велика арка, оздоблена білими трояндами. Тут було багато стільців. Здається, саме в цьому місці відбудеться церемонія одруження.

— Ось там моя мама, — сказав Фелікс і кивнув головою на третій ряд. — Вона буде шокована, коли побачить нас.

— Чому?

— Бо я не сказав їй про тебе. Вона думає, що я прийду один. Влаштуємо їй неочікуваний сюрприз.

— Угу, я — ще той сюрприз.

— Сподіваюся, сьогодні буде без твоїх незграбних вибриків.

— Це не від мене залежить, — я знизала плечима. — Усе на розсуд вищим силам. 

Я широко усміхнулася, а тоді ми з Феліксом попрямували туди, де сиділа його мама. Взагалі майже усі гості вже встигли розміститися по своїх місцях. Я чомусь боялася цього знайомства з мамою Фелікса, хоч і розуміла, що це нічого не означає. Хлопець потягнув мене до четвертого ряду. Таким чином ми опинилися одразу ж позаду його мами. Поки я могла бачити лише її каштанове волосся.

— Привіт, мамо! — Фелікс нахилився та поцілував її в щоку. — Як настрій?

— Чудово! А у.., — жінка повернула голову й аж замовкла, коли побачила мене. Її погляд зупинився на наших з Феліксом руках. — Оце так неочікувано.

— Добрий день! — привіталася я та простягнула їй свою руку. — Віта.

— Ольга, — сказала вона та почала уважно мене розглядати. Тоді вона все ж потиснула мою руку своєю.

Ця жінка здалася мені знайомою, але я не могла пригадати, де бачила її. Можливо, просто переплутала.

— Як ти вже могла зрозуміти, Віта — моя дівчина.

Фелікс обійняв мене однією рукою, а я засміялася, намагаючись робити так, щоб це виглядало невимушено. Мій погляд опустився на коліна жінки і я помітила знайому сумочку бордового кольору. Точно! Це ж вона!

— А ми з вами часом не зустрічалися раніше? — спитала жінка, примруживши зелені очі.

— Здається, я мала рацію. Ця сумочка ідеально личить до вашої сукні, — відповіла я. — Маєте прекрасний вигляд. 

— Дякую, — вона усміхнулася. — Який цікавий збіг, але я дуже цьому рада. Так, ця сумочка неймовірна.

Фелікс з деяким нерозумінням подивився на мене, а я просто знизала плечима. Жінка виглядала задоволеною. Ми сіли на свої стільці, а тоді вже розпочалася церемонія одруження. Усе було так ідеально продумано до найменших дрібниць, що мене ледь не знудило.

— Ха! — радісно скрикнула я, коли побачила нареченого. — Блакитний, я ж казала. Виходить, що ти тепер винен мені бажання.

— Господи! — він закотив очі. — Я вже і забув про той спір.

— Зате я чудово пам'ятаю, і тепер мені треба придумати, що ти для мене зробиш. 

Наречений був доволі красивим хлопцем. Високий статний брюнет з чудовою усмішкою. Мені вже навіть почала подобатися ця атмосфера. Поки я не побачила наречену, звісно ж. Ця Вероніка — ідеальна, наче ангел, який спустився з небес. Чи, можливо, один з тих, що ходять подіумом у білизні від Вікторії Сікрет. Світле волосся було зібране у високу зачіску, розкішна пишна сукня з корсетом, оздобленим дорогим камінням, а ще неймовірно красива фата. Я глянула на Фелікса та побачила, що він не міг погляду відвести від нареченої. Звісно, вона ж така... Неймовірна! А я що? Мабуть, хлопець ще досі кохає її. І нехай! Мені байдуже на це, чесно.

Після церемонії усі попрямували до ресторанної зали. Найбільше мені не хотілося стояти в тій довжелезній черзі, щоб подарувати щось молодятам, але це було обов'язковою частиною. Я поклала свою руку на плече Феліксу та сперлася на нього.

— Що таке? Втомилася? — спитав він і глянув на мої босоніжки.

— Ненавиджу черги, — відповіла я. — Здається, тут більше нікого нема в червоній сукні.

— Ти все-таки змогла виділитися.

— Ну, я ж "гарно" виглядаю.

— То ти через це образилася?

Фелікс уважно подивився на мене, а я просто мовчки відвела погляд. Не хотілося мені з ним говорити на цю тему. Зовсім! 

— Якщо тобі цікаво, Вишенько, — тихо заговорив Фелікс мені на вухо, — то зі всіх дівчат, які тут є, ти — найкрасивіша.

Я глянула йому в очі, гадаючи, чи не збрехав він. Здається, Фелікс цілком серйозно.

— Ти говориш це лише для того, щоб я не ображалася.

— Я завжди говорю правду.

— Справді? — спитала я та примружила очі.

— Так, ненавиджу брехню.

Мені не хотілося питати цього, але я не змогла стримати себе, тому все ж дозволила цим словам вилетіти з моїх вуст:

— За Вероніку теж красивіша?

Фелікс декілька секунд дивився на мене та мовчав. Я лише хмикнула, адже усе прекрасно зрозуміла. Треба покінчити з цим всім, поки не пізно. Одразу ж після цього весілля забуду про нього. Не вистачало ще закохатися і залишитися з розбитим серцем.

— Віто! Це справді ти? — раптом заговорив біля мене жіночий голос.

Я повільно повернула свою голову, дивлячись на таке знайоме обличчя. Що тут робить моя хрещена мама?

— П-привіт, — розгублено сказала я. — А-а-а ти звідки тут взялася? 

Господи, на цьому весіллі, мабуть, купа моїх знайомих. Як я не подумала про це раніше? Хрещена стовідсотково скаже усе моїй мамі й до вечора усі родичі будуть знати, що у мене з'явився хлопець. Цього ще мені не вистачало!