Розділ 10

— Мене більше цікавить, що тут робиш ти? — заговорила хрещена. — Кого-кого, а тебе я точно не очікувала тут побачити.

— Ну, я прийшла з Феліксом, — відповіла я та показала на хлопця.

— Це вже цікаво.

Жінка усміхнулася своїми нафарбованими губами. Уявляю, скільки у неї радості. Все-таки вона тепер буде мати, що обговорити з моєю мамою.

— То ви разом? — спитала хрещена, усміхнувшись.

— Т-т-так, — протягнула я, а тоді засміялася. — Не впевнена, що надовго.

— Твоя мама не розповідала мені про те, що у тебе з'явився хлопець.

— Вона не знає. Тато і бабуся теж не в курсі.

— Що, до речі, між вами сталося? — поцікавилася Олена. Саме так я її називала. Вона не хотіла бути тіткою, але я все ж зверталася на "ви". — Твоя мама казала, що ти пішла з додому.

— Не те щоб пішла. Мене вигнали. Їм набрид мій стиль життя, вони вирішили мене провчити, тому батько заблокував усі картки. Зараз я живу в старенькій бабусиній квартирі, намагаючись розібратися зі своїми проблемами.

— Думаю, що у тебе тепер веселе життя.

— Так, мені було дуже весело, — буркнула я, пригадуючи усі ті біди, що звалилися на мою голову. — До речі, Феліксе, — я показала на жінку, — це моя хрещена мама.

— Приємно познайомитися, — сказав він і натягнуто усміхнувся.

— Навзаєм, — відповіла вона. — Ну що ж, не буду вам заважати. Бажаю гарно розважитися.

Олена усміхнулася та попрямувала до свого чоловіка. Я ж важко видихнула, склавши руки на грудях.

— І чого я ще про тебе не знаю? — спитав у мене Фелікс. — Багато тут твоїх знайомих?

Я почала оглядатися, але поки помітила лише хрещену з її чоловіком. Мабуть, він якось пов'язаний з нареченими.

— Наче нікого більше нема, — відповіла я, а тоді помітила Марію — подругу моєї бабусі. Вона якраз розмовляла з Оленою, дивлячись у мою сторону. — А ні! Он ще одна знайома. Думаю, що через десять хвилин усі мої родичі будуть знати, що у мене є хлопець.

— Я помиляюся, чи ти все ж з багатої сім'ї? — поцікавився Фелікс.

— Мій батько досить відома персона в цьому місті. Він займається будівельним бізнесом. Можливо, ти навіть знаєш.

— Ти щойно казала, що тебе вигнали з дому. Що змусило твого батька це зробити?

— Моє небажання змінюватися і наявність старшої ідеальної доньки, — просто відповіла я. — Знаєш, а за цей час вони навіть не телефонували мені. Лише бабуся.

— Мабуть, ти добряче їм насолила.

— Всього лише пішла в клуб з наркоманкою. Ох, а ще мене з університету вигнали й це сильно роздратувало батька.

— Все-таки веселе у тебе життя, у порівнянні з моїм.

Я лише фиркнула та відвела свій погляд. Черга помалу просувалася й у нас нарешті з'явилася можливість привітати наречених. Я широко усміхнулася, коли помітила здивований погляд Вероніки. Мабуть, вона не очікувала, що Фелікс прийде з дівчиною.

— Ми з Вітою вітаємо вас з днем весілля, — сказав хлопець, усміхнувшись. Як завжди, приховуючи справжні емоції.

— У вас таке стильне оформлення, — заговорила я. — Вероніко, я в захваті від твоєї сукні та від твого образу загалом. Ти, мабуть, найкраща наречена зі всіх, кого я тільки бачила.

— Дякую, — відповіла вона, розглядаючи мене.

— Ми дуже раді, що ви запросили нас, — сказала я, акцентуючи на останньому слові. — Друзі Фелікса — це і мої друзі теж. Хіба не так повинно бути у стосунках, де обоє кохають одне одного?

— А ми раді, що ви прийняли наше запрошення, — заговорив Андрій.

— Ах, любий! — я глянула на нього та поклала руку собі на груди. — Хіба могло бути по-іншому? Ти для Фелікса брат, а от Вероніка — особлива дівчина в його минулому. Ми не могли таке пропустити!

— Ну все, ходімо! — тихо сказав мені на вухо Фелікс і поклав свої руки на мої плечі.

— Ще побачимося! — мовила я до Вероніки та помахала їй рукою.

Як тільки я відвернулася від них, то моя усмішка одразу ж зникла. Мені аж запахло лицемірством від них, а от наречена, здається, точно була шокована. Ми підійшли до невеликого круглого столу, де сиділа мама Фелікса та ще якісь незнайомі мені люди.

— У тебе непогано виходить, — тихо сказав він мені на вухо та відсунув стілець, щоб я сіла. — Головне — не перегравай!

— Ти бачив обличчя цієї Вероніки? — спитала я, усміхнувшись. — Її аж перекосило.

— Власне такий ефект я й очікував.

— Вона ж не думала, що ти вічно страждатимеш за нею? Ясна річ, що колись закохаєшся в когось кращого.

— Залишилося лише знайти кращу, — тихо буркнув Фелікс.

Я ж вдала, що не почула. Значить, він навіть не розглядає мене, як варіант. Ну окей! Мені це і не потрібно.

— То де ви познайомилися? — раптом спитала мама Фелікса.

— Ем, у мене болів зуб, — почала я та стиснула руку Фелікса, — а мені порекомендували звернутися в стоматологічну клініку вашого сина. Між нами з першого ж погляду з'явилася іскра. Я декілька разів приходила на прийом, а після повного лікування, Фелікс запросив мене на побачення. Він ще так хвилювався, бо думав, що у мене вже є хлопець. Йому пощастило, бо моє серце на той момент було самотнім. Я важко переживала минулі стосунки та боялася розпочинати нові, але з Феліксом мені було дуже комфортно. Я зрозуміла, що саме він — моя людина. Потім Феля запропонував мені зустрічатися, а я погодилася. Якось так.

— Це так мило, — сказала мама хлопця та широко усміхнулася. — Не розумію, чому ти мені нічого не сказав? Навіщо було приховувати таку чудову дівчину?

— Це не так давно почалося, тому ми не хотіли поспішати.

— А ще Фелікс хотів зробити вам ось такий сюрприз. Ви ж хвилювалися, що він буде сам на весіллі.

— Я дуже рада, що він нарешті відкрив для когось своє серце. Інколи мене дивує те, як вдало він приховує свої переживання.

— Ох, так! — сказала я та глибоко вдихнула. — Фелікс малоемоційна особистість. Він завжди такий спокійний і серйозний. Я ж навпаки, готова весь світ перевернути. Ми з ним абсолютно різні, але є між нами є той особливий зв'язок.

— Кажуть, що протилежності притягуються, — мовила жінка.

— Так! — погодилася я та швидко глянула на Фелікса. — Це наче магніт.

— Віто, а ви десь працюєте? — раптом спитав якийсь старший чоловік.

Він уважно подивився на мене, а я вже і забула його ім'я. Це, здається, дядько Фелікса.

— Ох, терпіти не можу це запитання, — сказала я та закотила очі. — Ем, я працюю. Фелікс мені допоміг і я тепер його асистентка.

Я відчула як хлопець сильніше стиснув мою руку. Здається, хтось сьогодні договориться.

— А у вас є медична освіта? — поцікавився чоловік.

— Я дуже швидко навчаюся, тому це для мене не є проблемою. До того ж в мої обов'язки не входять стоматологічні послуги. Просто допомагаю Феліксу з обслуговуванням клієнтів. А ще я — його моральна підтримка, звісно ж.

Я глянула на хлопця, але він не виглядав щасливим. Хоча і намагався не показати цього. А що мені потрібно було відповісти? Я просто не бачила іншого виходу!
На щастя, ці розпитування завершилися й у мене з'явилася можливість поїсти. Я пила шампанське, але дуже повільно. Все-таки мені знайомі правила етикету в таких місцях. Незабаром нас запросили подивитися на перший танець наречених. Звісно, це виглядало дуже мило. Їхні батьки плакали, а усі знімали танець на телефони. Ми ж з Феліксом просто стояли позаду, спостерігаючи.

— Терпіти не можу ці поставні танці, — раптом заговорив він. — Ще й пісня така жахлива. Стовідсотково обирала Вероніка. У неї дуже поганий смак у музиці.

— Ясненько, — байдуже сказала я. — Боюся уявити, що буде на твоєму весіллі, враховуючи твої примхи.

— Усе дуже просто, Віто. Його у мене не буде.

— Чому?

— А навіщо взагалі одружуватися? Такі речі вже давно в минулому.

— Мені б хотілося, — тихо пробурмотіла я.

— Зараз усі пари багато років живуть разом без цих формальностей. Якщо раптом не складеться, то можна легко розірвати стосунки. Розлучення, поділ майна — це просто лишні проблеми.

— А якщо діти будуть? Неправильно, якщо вони будуть рости з батьками, які навіть не одружені.

— Це лише так здається, — сказав Фелікс і закотив очі. — Усе набагато простіше, Віто.

— Знаєш, — я уважно глянула йому в очі, — мені шкода твоєї майбутньої дівчини. Що б ти розумів, усі дівчата хочуть заміжжя.

Перший танець уже завершився, а натомість залунала драйвова музика. Я хоч любила танцювати, але мені цього зовсім не хотілося. Спершу я пішла до фуршетного столу, де познайомилася ще з якимось родичем Фелікса. Потім мене спіймала бабусина подруга і почала ставити надто багато дратівливих запитань. Я страшенно втомилася від цього. Та ще й Фелікса ніде не було. Мені стало нудно, а ще чомусь з'явилася якась дивна образа. Я вийшла в коридор, прямуючи кудись в невідому мені сторону. Помітила великі скляні двері, а коли підійшла ближче, то побачила, що вони ведуть на алею. Коли я легенько відчинила двері, то одразу ж почула голоси. Повернувши голову, помітила Фелікса та Вероніку. Він стояв збоку, тому не міг мене бачити, як і вона. Я ж сперлася до дверей, спостерігаючи за ними. Вони про щось говорили, і я не могла толком розібрати слів. Хлопець тримав її за обидві руки, а вона стояла надто близько до нього. Можна було б сказати, що вони просто друзі, але це неправда. Між ними є їхнє минуле, і це ніколи не зміниться. Я розуміла, що Фелікс починав мені подобатися. Тільки він ніколи не дивився на мене так, як на неї. Навіщо мучити себе? Не хочу знову закохатися не в того. Я ж йому непотрібна. Сьогодні ми попрощаємося, а завтра він навіть не згадає про мене. Лише мамі скаже, що між нами кінець, коли та спитає. Ось на цьому все і завершиться. Але ж зараз гра продовжується, правда?
Я натягнула на обличчя усмішку, голосно зачинила за собою двері, а тоді швидко попрямувала до них.

— Ось ти де, любий! — сказала я. — Усюди тебе шукала.

Він одразу ж відпустив руки Вероніки та глянув на мене. Я підійшла ближче, продовжуючи усміхатися.

— Вероніко, — почала я, — мені здається, що твій наречений на тебе чекає. Ви з ним така мила пара. Мені дуже сильно сподобався ваш перший танець, хоча Фелікс казав, що це був відстій. Але ж чоловіки в цьому нічого не розуміють.

— Так, мабуть, я піду, — швидко сказала дівчина і попрямувала до дверей.

Вона вийшла, зачиняючи за собою двері. Ми ж з Феліксом залишилися наодинці. Я відійшла від нього і сперлася обома руками до поручнів.

— Що це було? — дещо роздратовано спитав він.

— Нічого, — буркнула я. — Всього лише шукала свого хлопця, який навіть не запросив мене на повільний танець, хоч і мав багато можливостей.

— Віто, що відбувається?

Фелікс підійшов ближче до мене. Я напружилася і відвела погляд, дивлячись на алею.

— Відвези мене додому, — сказала я. — Думаю, що ми достатньо привернули на себе увагу.

— Ще рано, — спокійно мовив Фелікс. — І так, ми не станцювали повільний танець.

Я глянула на хлопця, а він простягнув мені свою руку. Здається, сам Всесвіт послав нам знак, адже у цей момент заграла повільна музика.

— Тоді після танцю поїдемо, гаразд? Я втомилася.

Він кивнув, а я поклала свою долоню в його руку. Ми зайшли в танцювальну залу, де уже зібралося багато пар. Фелікс обійняв мене за талію. Ми почали повільно хитатися з однією сторони в іншу. Я напружилася, адже він був так близько. Моя голова досягала йому до плеча. Мені страшенно подобалася наша з ним різниця в зрості.

— Мені здається, чи ти ревнуєш мене до Вероніки? — раптом спитав він.

— Що? Ні, звісно ж! — категорично відповіла я, хоча відчула, що мої щоки почервоніли. — Чому я повинна тебе ревнувати? У нас просто домовленість.

— Може, я подобаюся тобі?

— Не вигадуй дурниці, — буркнула я. — Навіть якщо так, то це не має жодного значення.

— Чому?

Фелікс уважно подивився на мене, примруживши очі. Я ж дивилася на нього у відповідь.

— Бо я не подобаюся тобі. Музика завершилася. Думаю, що ми можемо повертатися.

Спершу ми попрощалися з нареченими, а тоді з мамою Фелікса та деякими його родичами. В автомобілі ми їхали мовчки. Я дивилася у вікно і не розуміла, що зі мною сталося. Чому я взагалі образилася на Фелікса? Невже він встиг так сильно зачепити мене?
Через деякий час ми зупинилися біля мого під'їзду. Я уже добре знала, що не хочу більше жити тут. Мабуть, доведеться все ж поговорити з батьками. Фелікс обійшов автомобіль і відчинив дверцята, допомагаючи мені вийти. Я зупинилася навпроти, а тоді уважно подивилася на нього.

— Ну що ж, ти свою частину угоди виконала, — заговорив Фелікс і ледь помітно усміхнувся. — Мені залишилося закрити твої борги.

— Думаю, що нам треба попрощатися, — спокійно сказала я. — Це був цікавий досвід.

— Попрощатися?

— Ну, ми ж так домовлялися.

— Ага, — він кивнув. — Ти сказала мамі, що працюєш у мене асистенткою. Вона завтра ж піде це перевіряти.

— Скажеш, що ми посварилися, коли їхали з весілля. Ну а я вирішила звільнитися.

Між нами з'явилася якась дивна мовчазна тиша. Мабуть, час уже піти до будинку, але мені чомусь не хотілося.

— Ти сьогодні навіть нічого не розлила, — сказав хлопець.

— Як бачиш, я не завжди буваю незграбною, а от ти холодний постійно. З тобою складно, але... Феліксе, — я підійшла ближче до нього, — дякую тобі за те, що був цей невеличкий період у моєму житті.

Я поклала свою руку йому на щоку та ледь усміхнулася кутиками губ. Він надто пильно дивився на мене своїми красивими блакитними очима. Насправді мені б хотілося пізнати його ближче, але нам, мабуть, не судилося. Я встала навшпиньки, заплющила очі, а тоді поцілувала його. Здається, Фелікс не очікував цього, адже просто замер на місці. Потім я відчула його руку на своїй талії. Він обійняв мене, притягуючи ближче до себе. Я розімкнула губи, дозволяючи йому поглибити поцілунок. Серце билося з шаленою швидкістю, ноги підкошувалися, а всередині з'явилося незрозуміле тепло. Я тремтіла в його руках, а коли нам обом забракло дихання, трішки відсторонилася.

— Прощавай! — прошепотіла я, відчуваючи неприємну вологу на очах.

Я вибралася з його обіймів, а тоді пішла геть, не оглядаючись. Дурні сльози з'явилися на очах. Ми попрощалися, і він так легко відпустив мене. Значить, усе правильно...