Не чужий

Розділ 2. Олексій

Олексій

Запаркувавши свою ластівку біля під’їзду я вже намилився піднятися  до квартири, в якій мені люб’язно запропонувала пожити моя сестра Настя після того, як я повернувся з Польщі. Чужа країна змусила мене добряче попітніти на металургійному заводі в Кракові, проте загалом заробітками я був задоволений. Півроку запеклої праці «на пана» і буцка грошей для відкриття власного автосервісу була вже в кишені. Звісно, в реалі все відбувалося не так гладко і райдужно, як я планував, але дякуючи Миколі,  шкільному товаришу і за сумісництвом співвласнику «Автолікаря» ми змогли дати початок нелегкій, проте власній справі. Більше ніяких панів і чужини. Працюємо виключно на себе. Так, як фінанси, поки що не дозволяють набрати досвідчених майстрів, то ми з Миколою працюємо на два фронти. Боси і робочі, два в одному. Нещодавно знайшли Віталіка, молодого проте тямущого хлопчину, який поповнив ряди автомеханіків у нашому сервісі. Поки так, як буде далі – побачимо.

Спочатку я планував орендувати квартиру, так як на власну ще не заробив. Настя переконала мене, що це марна трата часу і грошей, тому я залишився в неї. Заодно і приглядав за сестрою, а то останнім часом дуже багато біля неї крутилося пройдисвітів, довіряти яким було не варто. І її бос  мені теж не сподобався, але перечити  я не збирався. Вона доросла дівчинка, а я завжди під боком і ображати її не дозволю нікому.

Телефон бренькнув рівно в той момент, як я відчиняв двері під’їзду. Номер сестри красномовно свідчив про те, що потрібна допомога.

- Так, Насте.

- Льошо ти вдома? – задзвенів лагідний голос сестри.

- Якраз збирався піднятися до квартири.

- В мене справа до тебе, дуже важлива, - наголосила. – Я сьогодні заночую на роботі.

- З якого це дива? – одразу обурився я.

- Бо маршрутки вже не ходять, а витрачати чортову купу часу на таксі я не збираюся, - пирхнула у відповідь роздраконена сестра.

- Я можу тебе забрати.

- А сенс? Ти на годинник давно дивився? Поки ми приїдемо треба буде їхати назад, - в її словах була доля правди. Їхня «ФармЛаб» майоріла за містом і дорога до неї була не близька. - Я заночую в кабінеті, тільки мені речі потрібні. Закинеш їх Каті?

- Це ще хто така?

- Подруга моя, працюємо разом. То що, виручиш?

- А в мене є вибір?

- Дякую. Зараз адресу кину в месенджер і список речей. Добраніч.

- І тобі, - на цій ноті розмова завершилась.

Їхати кудись на ніч і справді не викликало великого бажання, але я ж пообіцяв. Надибав плаття, яке було в списку, білизну, якщо ці шнурки можна було так назвати і зиркнув на адресу. Коперника 26, наче недалеко жила її подруга. Швидко згріб віднайдене добро в чорний пакет і вже намилився виходити, але закляк.  Принюхався і прозрів. Чорт, від мене ж за кілометр несло автомобільним маслом. Про мазут на руках годі й казати. Вирішив не травмувати жіночу психіку її подруги і привести себе до ладу.

Швидко заскочив в душ, переодягнувся в чорний спортивний костюм і аж тоді поїхав  на Коперника.

Звичайна дев’ятиповерхівка, як і більшість у місці не вражала чимось особливим. Кодовий замок на дверях в під’їзд, мабуть своє віджив, тому до квартири номер 14 я дістався без проблем. Гучний чоловічий рик змусив мене увірватися без попередження. Побачивши волохату руку на горлі тендітної дівчини я діяв моментально. Схопив мерзотника в чоловічій подобі за комір сорочки і різко відкинув в сторону закріпивши свої дії трьома ударами по писку. Кривдник скривився кидаючи огидні словечка в бік наляканої до чортів дівчини, яка аж сполотніла від побаченого.  

- Іди, провітрись! – заламавши руки закривавленого покидька я  різко виволік його за двері допомагаючи спуститися по сходах, але чоловік трохи похитнувся і  його скорчене тіло покотилося до низу пришвидшуючи свій відхід.

За декілька секунд я повернувся в помешкання дівчини, яка отетеріло завмерла на місці уважно розглядаючи моє обличчя. Я теж дивився на неї. Світле волосся, зібране якось по-домашньому додавало їй особливої чарівності. Великі блакитні очі нагадували два океани, які заманювали до своїх глибин.  Вона здавалась такою мініатюрної, наче Дюймовочка, яку хотілося згребти в свої обійми і нікому більше не дозволяти її кривдити.  Я так і зробив, притулив світловолосу голову до своїх грудей і завмер. Боявся сполохати пташечку, яку так несподівано пригрів біля себе. А вона і не пручалася. Так і стояли добрих дві хвилини, поки вона не підняла голову вимовляючи тихе:

- Дякую.

Катя досі тремтіла, але не відводила свого чарівного погляду. Я навіть забув, для чого приїхав. Боявся поворухнутися, щоб не злякати, але пташка виявилась сміливішою. Один крок і солодкі вуста цілували мене з особливою вдячністю. З трепетом, якого моє серце не відчувало до сьогодні. Як таке можливо? Чи вся справа у тривалій відсутності жінки? Зараз думки всі розгубилися, як і наш одяг, який розлетівся в різні боки, залишаючи нас лише удвох.

Свідомість кричала, що так не можна! Неправильно все це! Ми зовсім незнайомі, але незвіданий порив пристрасті чи то божевілля заглушити вже не вдалося. Дівчина просто мліла від дотиків, поцілунків, які ставали все чуттєвішими і нестримними. Мозок впав на паузу, даючи волю збуреній фантазії, яка несла нас далеко на океан.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше