Розділ 7.

Далі все ставало ще гіршею Наступного дня мені повідомили про невтішні результати аналізів і дуже низький гемоглобін, який потрібно було терміново приводити в норму, аби зберегти життя малюку. Крім хвилювань про дитину думки раз за разом поверталися до Олексія. Я намагалася зрозуміти причину його несподіваного вчинку, але відповіді не знаходила. 

В лікарні я застрягла на довгий, майже безкінечний місяць, який тривав цілу вічність. До низького гемоглобіну додалися проблеми з нирками і гематома, тому мене залишили на збереженні відлежуватись і набиратися сил. 

Мамі прийшлося розповісти правду, яка не викликала в неї особливої радості, але і докорів теж не було. Будь якими можливими способами мама намагалася звернути мою увагу на Назара, який теж занадився щоденно мене відвідувати і опікати своєю безмежною турботою. Звідки її в нього стільки, я не уявляла і старалася не дуже показувати свого роздратування щодо його присутності. Хлопець не зупинявся і не забував нагадувати, що його пропозиція ще в силі. Я не здавалася і відбивалася, як могла.

Мені не подобалась його надмірна увага і наполегливість, з якою він мене переконував. Я для себе все вирішила. Якщо в моєму житті і буде місце чоловікові, то ним буде точно не Назар. Тільки зарікатися було не варто.

Після виписки я повернулася на роботу. З Настею ми не перетиналися, що було дуже дивно, але згодом я дізналася, що подруга загриміла на збереження. Подумки я їй співчувала, адже сама нещодавно пережила подібне. Потрібно було її відвідати, але важко було зібратися з думками. Зізнаватися їй про вагітність від її брата наміру не було, тому я тягнула до останнього.

Через тиждень, в соботу я таки наважилась. Спочатку зателефонувала, щоб дізнатися чи можна до неї прийти і коли отримала її згоду почала збиратися. 

Одягнула блакитну вільну сукню на тонких бретелях і сині босоніжки. Перед відвідинами хотіла забігти в еко маркет за фруктами і тоді відправитися в лікарню, але дзвінок в двері трохи зіпсував мої плани. 

На порозі стояв Назар, як завжди у строгому сірому костюмі і випрасуваній білій сорочці. На обличчі сяяла сліпуча посмішка, наче він щойно виграв десять мільйонів доларів і прийшов зі мною ділитися. Мені було не до нього. 

- Привіт, Катю! - випалив з ходу перетинаючи поріг квартири. - Ти така гарна сьогодні. Кудись збираєшся? - оцінювально придивився в очікуванні відповіді. 

- Привіт, Назаре. Я йду провідати подругу, тому ти не вчасно. Вибач, - так я хотіла чим швидше його здихатися. Можливо це було надто жорстоко, але мені було байдуже.

На диво він залишався спокійним. Навіть зробив стурбований вигляд, або і справді хвилювався.

- А що з нею? Я її знаю? 

- Звідки тобі знати Настю?  - здивувалася я. - Вона на збереженні. Думаю варто її підтримати, сама нещодавно була в подібному стані,  - я швидко зібрала волосся у високий хвіст і планувала покинути квартиру, проте Назар не поспішав.

- Це та сама, сестра Олексія? - при згадці цього імені моє серце боляче защеміло відгукуючись пронизливим болем, що розносився по тілу. 

- Так.

- Краще не йди.

- Чому? - здивовано поглянула і побачила, як сліпуча посмішка зеленоокого красеня спала з обличчя. 

- Катю, я не хотів тобі говорити… Ти і так дуже страждала, але… Олексій… - ці паузи ще більше додавали напруги. 

- Що з ним? Ти щось знаєш? 

- Він не той, ким хотів здаватися тобі. Він інший, - Назар говорив загадками чим ще більше мене нервував і доводив до межі.

- Кажи прямо! - з натиском крикнула дивлячись в його зелені очі.

- Він вбив людину і втік з країни, розумієш? Олексій вбивця! Я не хотів, щоб ти це дізналася, але краще вже від мене, - далі я майже не чула слів.

Заціпеніла не повіривши власним вухам. Це якась маячня! Він не міг! Так, характер в нього запальний, дещо нестримний, але ж він не вбивця? В мене був не просто шок, я наче впала в кому і не могла прокинутися. 

Невже він кинув мене через це?

- Я не вірю! Хто тобі це сказав? - я готова була роздерти його на шматки аби отримати відповідь.

- Заспокойся! Думай про дитину! - спробував мене втихомирити, але це було не так легко. 

Зрештою я опанувала себе і перемістилась у вітальню, щоб сісти на диван. Ноги дико тремтіли, мною трясло, я досі не могла повірити, що це правда.

- Що тобі відомо? - вже спокійніше запитала я, хоча всередині все кипіло від хвилювання.

Назар зайшов слідом і сів поруч на дивані.

- Він полював за гвалтівником своєї сестри і в один день довів справу до кінця. Просто його вбив. Вершитель правосуддя, щоб його. - Назар опустив голову і важко зітхнув. Важко було повірити, що Льоша вбивця, але я чітко пам'ятала, як він обіцяв самотужки покарати Василя. Невже він це зробив? 

Господи, навіщо?

- Розповідай,  ти щось недоговорюєш, - в той момент я хотіла дізнатися все. Навіть, якщо правда буде гіркою, я її прийму.

- А більше нема про що розповідати. Мабуть, він покинув країну ще того вечора, коли і тебе. Тепер все життя буде переховуватись, не розумію навіщо таке життя? - похитав головою.