Не чужий

Розділ 10.

Серпень 2021

Вибір. Як часто нам доводиться робити вибір, а потім гризти себе сумнівами: чи правильно ми вчинили?

Останніми днями, я часто міркую над цим.  А якщо  б  я обрала інший шлях, що б з цього вийшло? Чи стала б я тою, якою є зараз? 

Ставити собі подібні запитання було просто безглуздо, адже неможливо зазирнути в майбутнє, а тим більше, виправити власні помилки. 

Я вважала, що прийняла правильне рішення, коли погодилась спробувати побудувати стосунки з Назаром. Хлопець і до того намагався оточити мене своєю турботою, але коли наші відносини почали набувати іншого характеру, Назар зовсім втратив голову від кохання. Він не обділяв мене увагою та ніжністю, не жалив докорами, якщо я десь помилялася, а навпаки, намагався всіляко підтримати і втішити. Назар був занадто ідеальним чоловіком для мене. Я відверто не дотягувала до нього ні з почуттями, ні з відношенням, але він вперто закривав очі на мої гріхи. Єдине в чому ми поки не досягнули згоди, то це в спільному проживанні. Якщо Назар постійно намагався перетягнути нас в свою квартиру, то я вперто доводила, що поспішати не варто. 

Зізнаюся, мені складно  було наважитись на новий переїзд, адже тільки все владналося. Я нарешті знайшла для Матвія няню, розгребла нагальні справи на роботі і, здавалося, життя почало набувати нових барв, як Назар знову завів розмову про переїзд. Я не хотіла. В орендованій квартирі я почувалася на своїй території і усіма способами намагалася уникнути переїзду.

20 серпня все змінилося. Мені стукнуло 28, і цього ж дня Назар вирішив  зробити мені пропозицію, чим добряче ошелешив. Все було надто швидко. Мабуть, таким радикальним рішенням він хотів пришвидшити наш переїзд, але породив в моєму серці зерно сумнівів. 

З Назаром було добре, надійно, спокійно, але я не розуміла, для чого поспішати. Мене все влаштовувало, а його пропозиція і ця ніжна золота каблучка з рожевим камінчиком по центрі,  автоматично переводила наші стосунки на більш складний рівень. Я обіцяла подумати, бо зважитись на такий рішучий крок поки що не могла. 

Тільки мої подарунки на цьому не закінчились. Під вікном, на стоянці майоріла темно-червона "Chery" перев'язана трохи яскравішою такого ж кольору стрічкою, на даху якої вигулькнув акуратний бантик. 

До такого подарунку я була відверто не готова. 

- Назаре, ти ж розумієш, що я не зможу прийняти такий  подарунок, - хитнула головою переводячи погляд від темно-червоної красуні зазираючи в зелені очі хлопця, на дні яких проглядалися краплі розчарування.

- А я не прийму відмову, - твердо промовив Назар побачивши моє зніяковіння. - Кохана, це всього лише автомобіль, - вже м'якше почав Назар замикаючи мене в своїх обіймах. - До того ж так буде зручно. Тепер ти зможеш самостійно добиратися на роботу не підлаштовуючись під мене. І Матвій скоро піде в садочок… Звісно, я зовсім не проти його відвозити і забирати, але якщо в тебе теж буде автомобіль, погодься так буде зручніше для нас всіх.

- Назаре, я водила останній раз ще коли була студенткою і отримувала посвідчення водія. Я вже все забула. В мене досвіду водіння - нуль! - намагалася відшукати найвагоміші аргументи, але не врахувала той факт, що маю справу з прокурором, з яким сперечатися не було жодного сенсу.

- Думаю, зараз найкращий час, щоб відновити свої навички. Правда, Матвійку? Хочеш покататися на маминому авто? - змовницьки запитав Назар підхоплюючи на руки Матвія і демонструючи у вікні темно-червону красуню.

- Бум-бум! - радісно завівся синочок, помітивши мій подарунок і почав випручуватись з Назарових рук.

- От бачиш, Матвію сподобалась автівка. А яке там чудове автокрісло! - захоплено промовив Назар ще більше розпалюючи нетерплячку у сина. 

- Мама! Бум-бум! - голосно заволав Матвій і я здалася. Поглянула на задоволеного собою Назара і кинула наостанок:

- Але якщо в мене нічого не вийде, ти здаси її назад в салон!

- В тебе все вийде, - безапеляційно заявив Назар підштовхуючи мене до виходу.

Ну все, назад дороги нема. 

****

Опинившись у новенькому салоні подарованої автівки важко було описати емоції, які на мене нахлинули. Зручне водійське сидіння з підлокітниками і підголівником, маса кнопок з регулювання опціональним фоном, дорогий салон - все це справляло неабияке враження. Руки самі потягнулися до керма, а ноги знайшли відповідні педалі. 

Після невеликого інструктажу від Назара, я все ж таки наважилась влаштувати тест-драйв для автівки і не пошкодувала. Зробивши невелике коло навколо багатоповерхівки я виїхала на проїжджу частину. Незважаючи на тривалу паузу між водіннями я трималася впевнено. Емоції зашкалювали, адреналін закипав у крові і мені це подобалось. Матвій чемно сидів у кріслі і дивився у вікно лепетячи про щось на "своїй дитячій" мові. Назар сидів поруч і заворожено спостерігав за мною, іноді повертаючи голову і зупиняючи погляд на дорозі. 

В результаті ми доїхали до розважального центру, де залишок дня провели у дитячій кімнаті, а опісля в кафе. Вперше за довгий час я відчула себе по справжньому щасливою.

Все, що відбувалося в моєму житті з появою Назара не могло не подобатися, але в той же час  відчуття незручності ніде не дівалося.

Він мене кохав, тому намагався будь яким чином підняти настрій, вразити, показати всю силу своїх якнайсерйозніших намірів і, головне, Назар, хотів взаємності, якої не отримував вдосталь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше