розділ №8

привіт всім)

цей розділ по началу буде трішки сумний, але потім буде краще)

наднях попробую викласти 2-а розділа

РОЗДІЛ №8

 Ранок я прокинулася в 7.50. я саме здивувалася чому так рано. Всміхненою я підійшла до прикраватного столика глянула на повідомлення і моментально посмішка зникає, а на очах виступають сльози…

Все через те що…

Алекс лежить не притомний в лікарні…

Так як сьогодні в нас відмінили пари, бо викладачі отруїлися. То я зібрала швидко свої речі і викликала таксі Нікі я написала: « я буду пізно. Я в лікарні. Зі мною все ок не пермайся)»

Тільки в таксі я зрозуміла, що щось всетаки відчуваю до Алекса…

В мене зразу викотилися сльози…

-дівчино, з вами ве добре? – від не сподіванки я злякалася...

-дякую, так все добре.

Через 10 звилин я вже була в лікарні.

-добрий день, вам щось підказати? – запитала в мене жінка не високого зросту вдягнена в медичний халат. На бейжику було написано- Світлана

-добрий день, так . Підкажіть будь ласка в якій палаті знаходиться Алекс Лазаєв?

-а ви йому ким приходетися? – після цих слів в мене ніби пропав дар мови

-ем…. Цей… - в мене промайнула божевільна думка- я його дівчина.

-зрозуміло. Алекс Лазаєв знаходиться в 34 кімнаті.

Я  не зрозумівши, що сказала побігла в 34 кімнату.

Я зайшла тихо, адже він ще спав…

Я сіла з краю і розглядала кожен сантиметр його тіла. Я по вуха закохалася…

Чорт! Машо, про що ти думаєш? Це не взаємно!!!

Він так солотко спав, що я боялася поворузнутися…

В нього булаа розбита губа та ліва брова, також багато подряпин на лиці… мені стало його так жалко, я не стрималася та заплакала.  Його права рука була повністю в гіпсу. Ноги були в подряпинах. Я поклала голову йому на живіт і так пролежала, що найменше 10 хвилин та заснула…

Прокинулася я від того, що моя м'язиста подушка почала шевелитися…

Откривши очі я зразу побачила, його карі очі та посмішку чиширського кота)

-ого, привіт) хтоце до мене завітав?)

-привіт) як бачиш я) а , що не можна? якщо ні то я піду. – я зробила вигляд, що збираю речі. Але я нікди не збиралася йти, адже хто буде за  ним доглядати?

-Ні, ні, ні. Не йди нікуди!)

І тут…

Те що я надіялася не відбудеться…

-вибачте, але вашому хлопцеві потрібно поставити укол

-гаразд – Алекс з посмішкою дивився на мене.

Я вийшла в колідор та прихопила з собою телефон.

-привіт Маша, чому ти в лікарні, тільки не говори мені, що ти там через ту аварію з Алексом…*

-пробач, але я напевно закохалася в нього*

-я нічого проти не маю, хай вам пощастить)*

Ми ще трішки попереписувалися з подругою .

Потім вийшла медсестра та сказала, що можна заходити.

-ого то ти вже моя дівчина?-  він посміхнувся та його ямочки зводили мене з розуму.

-просто ти не все так поняв

-медсестра мені все розказала за ранішню розмову)

-просто по іншому мене не впустили.

-гаразд гаразд я зроблю вигляд, що повірив тобі)

Після цієї розмови занесли сніданок. Від чого я була здивована, адже мені також принесли поїсти. Я була на стільки голодна, на годиник показував пів на 9.

-дякую)- вічливо подякувала я за сніданок. Та почала кормити Алекса так як він правше, а його рука вся в гіпсу.

-ти мене не годуй першого, спочатку поїж сама.

-ні, я не відчіплюся поки ти не зїсиш всю свою порцію.

-в мене всеодно немає вибору так, що давай годуй)

Поївши сама, ми говорили з Алексом на різні теми.

Від обіду ми відмовилися. Та в 14.30. я пішла в магазин за фруктами, чіпсами та coca-cola остані двоє продуктів я не мала купувати, але  в Алекса получилося випросити це.

В лікарті ми бісилися, билися подушками. Мені подобається проводити з ним час.

Про що я думаю?! Адже це кохання не взаємне(

В 9 годин вечора я хотіла піти вже додому…

Як тільки я хотіла  виходити Алекс прокинувся.

-Ти  куди ідеш?

-Додому, я ж також хочу спати. А що?

-Не йди прошу – я гадала, що то він просто марить…

-Ок. Але де я буду спати?