Не дивись мені в очі

Розділ 17. Влад

Влад

Я стою біля вікна відкривши його навстіж і роблю глибоку затяжку. Сивий дим в’їдається в мої ніздрі. Алкоголь повністю вивітрився з голови і я відчуваю себе справжнім покидьком.  Навіщо я це зробив? Заради помсти?  І кому від неї стало легше? Явно не мені...

Якби ж я тільки знав, що до неї  ще не торкався жоден чоловік, все було б зовсім не так! Я б точно не поперся в той клятий клуб, не дозволив собі її поцілувати і не потягнув в ліжко...

Тепер пізно про це думати. Що зроблено те зроблено, тільки, як жити далі? Вона явно заслуговує на кращого, не такого покидька, як я.

Повинен собі зізнатися, що вона ідеальна. Вродлива, розумна,  ніжна, а з якою пристрастю відповідала на мої поцілунки, горнулась до мене, віддавала себе без залишку, з розуму зводила...

Якщо вона дізнається, що я втягнув її в цю гру заради помсти, це зламає її.  А я не хочу цього…Не хочу, щоб через мої особисті мотиви страждала ні в чому не винна людина.

 

****

 

В офіс ми заходимо разом і розходимось по своїх кабінетах.  Я сідаю в крісло і подумки прокручую події нашої ночі.  Мої думки порушує стук у двері і на порозі з’являється Женя. Він загадково посміхається і видає:

- Бачив, як ви заходили в офіс разом. Невже приборкання норовливої пройшло вдало?

Він проходить в мій кабінет, сідає на чорний шкіряний диван і чекає відповіді.

 Так як Женя знав про мій підступний  план, або, якщо бути точнішим, був в певній мірі його ініціатором, то він жадав подробиць.  Проте ділитися з ним всіма деталями минулої ночі я не хотів.

- І тобі,  доброго дня, - промовляю сухим тоном. – Це всього лише співпадіння, зустрілися біля входу, - намагаюся вести себе невимушено, але виходить важко.

Нам треба тепер бути обережними, не світитися лишній раз разом. Я впевнений, що всі і так перешіптуються за моєю спиною.

Я підводжусь з крісла, підходжу до вікна і втуплююсь в далекі міські будівлі, що височіють вдалині.

- Жень, я заплутався,  – продовжую. – Сам не знаю, що творю.

- Ти передумав? – з подивом запитує Женя.

- Я тоді був на емоціях. Почуття образи затуманило розум, от я і не витримав.

- Ти не відповів?

- Так, чорт забирай, я передумав! – голосно викрикую і повертаю голову до Жені. Він відводить погляд в бік і щось розмірковує. Здається, йому не подобається моя відповідь.

- Ти впевнений? – перепитує мене.

- Я вже ні в чому не впевнений. Сам себе не розумію, - зізнаюся чесно.

- Вирішувати звичайно тобі, але я б на твоєму місці ще раз все гарненько обдумав.  Я тебе залишу, -  кидає на прощання, розвертається і прямує до  виходу.

Я лише киваю і знову повертаюся до вікна. Мені не хотілося розповідати Жені про Анну, про вчорашні події і подальші наміри. Все відбулося так швидко, що я не знав, як далі себе поводити.  Лише одного я хотів в той момент – швидше  побачити її знову.

Друзі, вчора я почала публікувати свою нову книгу під назвою "Одинак", про справжнього чоловіка і круті виверти долі) Ця історія має відмітку 18+ тому, щоб мати змогу її читати потрібно зареєструватися на сайті)

Анотація:

"Він заборонив собі заводити стосунки і створювати сім'ю, аби не стати вразливим перед ворогом. Тільки навіть у непробивної скелі оживає кам'яне серце, коли в його квартирі оселяється дівчина, що руйнує бетонну стіну між ними і краде душу одинака…"

#небезпечно

#хвилююче

#відверто




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше