Розділ 33.

Марта, як завжди, зустрічає мене з сяючою посмішкою на обличчі. Як в неї виходить бути  такою, радісною і усміхненою?

- Привіт, викривачко важких злочинців, - підколює мене Марта. – Кого рятуємо наступного разу?

 Вона, звичайно, жартує, і навіть не підозрює, що в мене знову проблеми. Я сідаю біля неї на диванчик і дістаю з сумочки таблетки.

- Привіт, - не так радісно вимовляю я. – Ти знову попала в ціль, - признаюсь. – В мене, мабуть, карма така, допомагати ближнім.

- Ну і ну. Знову щось з Владом? – запитує подруга і простягає склянку з водою. Я ковтаю таблетку і продовжую.

- Цього разу з батьком. Проблеми в бізнесі. А якщо точніше, скоро в нього не буде його зовсім, лише одні борги, - зізнаюсь я.

- Ого, невже все настільки серйозно? Як же він допустив таке?

- Довірив справи своєму заступнику, а той його підставив. Але ключову роль зіграв Білозерський, - його прізвище звучить з моїх вуст з неабиякою відразою. Нудить мене від цієї сімейки.

- Цей мерзотник все ніяк не вгамується, - фиркає Марта, думаючи на Богдана.

- Цього разу гру веде його батько. Хоча не без допомоги синочка. – припускаю я.

- Чого він хоче? Грошей? – дивується Марта. – Він ніби не бідний.

- Він хоче, аби я вийшла заміж за його сина, і тільки після цього батько отримає свої землі, - випалюю все подрузі і на мить отримую полегшення.

Я бачу як її очі округлюються в п’ять копійок, а брови повзуть вгору від здивування.

- Нічого собі, заявочка! – не стримує емоцій Марта. – Він вже геть придурів? Навіть не знаю, що тобі сказати, - зізнається вона. – Влад знає?

- Ні. І не повинен дізнатися. Він точно його придушить.

- І правильно зробить, - виголошує подруга. – Я надіюсь ти вже прийняла рішення для себе?

- Прийняла, - кажу опускаючи голову. – Тільки не знаю, що буде з батьком, коли він втратить все. Це його знищить.

Я хапаю склянку зі столу і нервово роблю декілька ковтків. Зовсім мені не легше від прийнятого рішення. Муки совісті не дадуть спокійно жити, ніби нічого не сталось. Треба шукати вихід.

- Слухай, в Богдана помоєму, якась нав’язлива ідея бути з тобою. Видно, що дуже припала ти йому до душі, раз навіть батька втягнув сюди.

- Припала. А як здихатися його, не уявляю? – шиплю я.

- Здихатися? – перепитує Марта, прискіпливо поглядаючи на мене. – Точно, здихатися. Ти повинна його здихатися, - викрикує, як мала дитина. – Все, сідай в крісло і дай мені праву руку.

Я слухаюсь і забираюсь на металевий стілець зі шкіряною оббивкою. Обережно простягаю руку і запитую:

- Що ти придумала? – Вона вигинає одну брову і загадково посміхається.

- Ти будеш робити все, аби замість симпатії викликати в Богдана відразу. Він має сам зрозуміти, що ти йому, така, не потрібна.

- Це ти про що?

- Я б зробила акцент на твоїй нозі. До речі, ти б до лікаря звернулася, по моєму ти затягнула з проблемою.

Вранці батько, а тепер і Марта помітила.

- Завтра їду в клініку, - запевняю її. – Ти говорила про акцент, - нагадую Марті.

- Ах так. До чого це я? А, згадала. Пам’ятаєш, ти розповідала, як Богданові неприємно було бачити, як ти накульгуєш?

- Навіть не знаю, чи неприємно йому було, чи він просто зловтішався, - видавлюю з себе я, згадуючи нашу зустріч в кафе.

- Треба це знову перевірити, - пропонує Марта.

- Знову з ним зустрічатися?

- А ти як хотіла? Ти хочеш врятувати батька?

- Звичайно.

Дуже хочу. Тільки, не вірю я, що так просто все буде, як здається на словах.

- Тоді, ти повинна погодитись. Зрештою, ніхто силою тебе під вінець не потягне, - говорить мені подруга, а мене поїдають сумніви. Це ж потрібно зустрічатись з Богданом, проводити з ним час. А як же Влад? Брехати йому?

Чорт. Я вже заплуталась. Треба все обміркувати. Відчуваю, моя голова і так скоро вибухне від таких насичених подій.

- Я подумаю, але ідея мені не подобається.

Мені більше не хочеться розмовляти на цю тему. Я переводжу розмову в інше русло, запитую про стосунки подруги з Володимиром. В них, ніби, все розвивається не погано і Марта виглядає щасливою.

Після манікюру, ми прощаємось на веселій ноті і я їду додому.

В квартирі думки знову заповнюють мою, і так важку, голову. Я стараюсь їх відганяти, але вони настільки настирні, що раз за разом повертаються.

Скоро Влад повинен приїхати. Я приготувала на вечерю пасту з морепродуктами. Надіюсь, він оцінить мої старання.

На годиннику рівно дев’ята вечора, а його досі немає. Я починаю хвилюватися і набираю його номер. Він не відповідає. Мене починає переслідувати погане передчуття.

Проходить ще дві години, а від Влада ніякої звістки. Я починаю себе накручувати. В голову лізуть неприємні думки. Я знову дзвоню до нього, але все безрезультатно.