Не дивись мені в очі

Розділ 36.

Ми домовились зустрітись в парку, неподалік від набережної. Погода була просто чудовою. Тепло, але не спекотно, завдяки легенькому вітерцю, який ніжно лоскотав  моє обличчя.

Я вже чекала на місці призначення – біля центрального фонтану. Марта спізнювалась. Біля входу я помітила дівчину, в кремовій вільній сукні та з довгим рожевим волоссям, яка тримала в руці морозиво і наближалась до мене. Я пильно вела її поглядом і не повірила своїм очам. Так це ж моя Марта! Нічого собі вигляд!

Вона завжди виглядала яскравою на моєму фоні, але зараз вона затьмарила всіх. Впізнавши її я кинулась з обіймами до своєї подруги. Аж сльози виступили від довгожданної зустрічі.

- Марто, як же довго ми не бачились! Якось дуже ти змінилась від дня нашої останньої зустрічі, - розтиснувши руки на радощах вимовила я.

- Зате ти, зовсім не змінилась, тільки ще серйозніша стала, - відмітила подруга і простягнула мені морозиво.

- Моє улюблене, з полуничним сиропом, - зраділа немов мала дитина я.

Ми прогулювались, розмовляючи про все на світі. Час летів дуже швидко. Ми стільки не бачились, що не могли наговоритися. Я розповідала здебільшого, про роботу, так як з особисим в мене не склалося. Марта хвалилася, що тепер в неї свій салон, хоч і важко було починати справу в новому місті.

Далі ми плавно перейшли на пляж, прогулювались по пірсу. Потім сіли прямо на дерев’яний місток звісивши ноги у воду.

Марта ніколи не розповідала мені, чому так раптово покинула Київ. Здавалось, зараз була найкраща нагода привідкрити завісу до таємниці.

- Все ж таки, чому ти все покинула і так несподівано зірвалась з місця? – порушила, майже заборонену тему я.

Її вираз обличчя враз змінився і вона поглянула на мене поглядом, повним тривоги. Ця тема була заборонена, але Марта обіцяла все розповісти при зустрічі. І коли цей момент настав, мені здалося, що я наступила на неї зненацька.

- Я не можу тобі розказати всього, але мені було необхідно чим швидше виїхати з міста.

- Марто, що ти накоїла? Мені можеш розповісти все, ти ж знаєш, що я завжди на твоєму боці, - запевнила подругу я.

- Я втекла від однієї, дуже небезпечної людини. Це якщо коротко. Більше нічого не можу розповісти, вибач, - майже пошепки промовила Марта.

Видно, що вона дуже налякана, хоча я ніколи не помічала в ній страху.

- А як же Володимир? Він не зміг тебе захистити?

- Не зміг. Точніше він нічого не знав. З його життя я зникла так само несподівано, як і з твого. Тільки без подальшого спілкування.

- Тобто, ти його покинула? – здивовано перепитала я.

- Покинула, Ань. Я не хотіла ще й його вплутувати в свої проблеми. Давай не будемо про нього. Навіщо дарма рвати серце, - зітхаючи просила подруга. На її очах проблиснули ледь помітні сльози. Їй боляче. Вона таки щось відчуває до свого слідчого.

Марта зникла з життя Володимира, а Влад з мого. Я не могла зрозуміти їхнього вчинку. Невже їм настільки плювати на чужі почуття?

- Ти до нього щось відчуваєш?

- Яка зараз різниця? – різко випалила Марта. – Все одно нічого не повернеш. Прошу, не питай більше про нього, - майже благала вона.

- Добре, не буду, - запевнила її. Я бачила, що їй дуже важко, тому добивати її своїми питаннями зовсім не хотілося. Відмітивши її незвичний колір волосся мені стало цікаво, для чого такий експеримент.

- Чому рожевий, блондинкою тобі було краще, - різко переводжу тему.

- Знаю, - погодилась вона. – Це конспірація. Краще, розкажи про себе. Як з особистим?

- Ніяк, - холодно промовила я.

- Не можеш його забути? – Марта підняла голову, зустрічаючись з моїм розгубленим поглядом.

- Після нього, не можу ні з ким зустрічатися. В кожному шукаю підступ і особисту вигоду, - ніби на сповіді відкриваюсь я. Сама не очікувала такої відвертості від себе. – Він зник, залишаючи після себе глибоке розчарування. І знаєш, ми ні разу з ним не перетинались. Ні разу за два роки. Хоча спочатку, я таки надіялась, що він все пояснить. Наївна дурепа. Не дочекалась до цього дня. Хоча, вже і не треба. Надто пізно.

- Ань, мені треба тобі дещо сказати, - хриплим голосом промовила Марта.

- То кажи.

- Тобі це не сподобається, мабуть.

- Та кажи вже, не тягни. Очікування вбиває.

- Я бачила Влада, - випалює Марта і моє серце пропускає удар.

- Тепер мовчи. Не хочу нічого про нього чути, - прошу подругу, а пульс вже зашкалює і дихання стає переривчасте.

- Я бачила його тут, в Одесі.

Її слова остаточно добивають мене. Якби ми не сиділи на пірсі, мої ноги давно б підкосилися і я б полетіла у невидиму прірву. Я не могла повірити.

- Ти помилилася, таке буває, - заспокоюю скоріше себе ніж подругу.

- Я з ним розмовляла, - лунає, як контрольний в голову. Скроні знову пульсують підсилюючись шумом у вухах. В голові купа питань. Незнаю до кого більше: до Марти, чи до Влада?

- Що він хотів, - не витримую я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше