Розділ 42.

Судячи із запасів мого холодильника, він тут довго не протягне. Добре, що в наш час можна не морочитись з приготуванням їжі, а просто замовити доставку. 

За ці два роки я готувала не часто. Потреби не було та і часу. Мабуть пора братися за голову, адже невідомо, скільки часу ми будемо жити під одним дахом. 

Повечерявши піцою з подвійним сиром, можна було розмовляти далі. Мене дуже цікавило, який в нього був план. Тому, дочекавшись, коли від дожує останній шматок, я знову запитала:

- То як? Розкажеш про свій задум?

- Дякую за вечерю, - промовив він, і мені стало ніяково, адже це було так просто, замовити їжу додому.

- Олдгруп - нова компанія, яка зараєстрована на Ольгу Соколовську, набирає нових співробітників, - починає він, і я завмираю від почутого. Він помічає, як змінюється вираз мого обличчя і відразу розставляє всі крапки над і. - Ольга вийшла заміж за мого дядька і змінила прізвище на його. 

Його голос звучав спокійно і впевнено, ніби він справді говорив про чужих людей. 

Новина про її заміжжя мене шокує, але я вирішую дослухати його до кінця, перше ніж робити висновки.

- Сьогодні моя людина вдало пройшла співбесіду на посаду її секретаря. Тепер, треба трішки зачекати, але не забувати про безпеку. Від Ольги можна чекати будь якого підступу, - його вираз раптово змінюється, очі темніють, а губи стискаються в тонку лінію. 

Мабуть, він згадав щось дуже неприємне, і неодмінно пов'язане з цією стервою. Запитувати про неї я не наважуюсь.
- Надіюсь, ти  знаєш, що робиш…- я починаю прибирати зі столу. Мию чашки і ховаю в шафку. 

Влад лише хижо спостерігає за мною. 

- Може, подивимось разом якийсь детектив? - раптом пропонує він.

Мене зразу наповнюють спогади, як ми колись,після роботи, вкривалися ковдрою і дивилися різні фільми, здебільшого про розслідування. Так добре тоді було. Затишно. По сімейному. І мені знову захотілося відчути те тепло, зігрітися, хоч на мить. 

І я плюю на всі свої переконання, хлюпаюсь на диван і вмикаю телевізор. Соколовський здивовано витріщається на мене, не розуміючи, що я погодилась і чекаю його. 

- Ти що передумав? - приводжу його до реальності. - Я можу і сама…

Але він швидко оговтується і приєднується до мене. Я вмикаю якийсь детектив  і намагаюся зосередитись на фільмі. Те, що Соколовський сидить поруч,  мене дуже  відволікає.  Я почуваюсь напружено. Думки туманяться від його близькості.

Поволі, в мене виходиться розслабитись і поринути в захоплюючий сюжет. Фільм про якогось маніяка, що вдало замітає свої сліди, пускаючи слідчих по хибному шляху. Мене починає хилити в сон і голова поволі опукається на його плече.

Раптом, лунає гучний удар грому і пропадає електрика. Я аж підскакую від страху, а серце зі всією силою б’ється об ребра. Соколовський притягує мене до себе, огортаючи міцними обіймами.

- Ти вся тремтиш, - лунає хриплий голос Влада, а рука проходить вздовж моєї спини. Його дотики тут лишні, але протистояти йому зовсім не хочеться. Поряд з ним я швидко заспокоююсь, усвідомлюючи, якби я залишилась одна, давно померла б від страху.

- Може, перевірити щиток? – несподівано пропоную я.

Влад неохоче мене відпускає і підходить до вікна. Мовчки щось роздивляється, а потім зачиняє його.

- Світло зникло по всьому будинку, навіть на сусідній вулиці все темно. Мабуть вдарило по підстанції, - припускає він і повертається до мене.

Ми стоїмо один навпроти одного в цілковитій темряві. Я не бачу  ні його обличчя, ні погляду, лише чую важке дихання. Тіло знову починає тремтіти, тільки вже не від страху, а від його гарячого подиху, який обпікає мене, коли Влад різко притягує до себе. Здається, я майже не дихаю. Він так близько, що мозок знову відключається. Я знаю, що завтра пошкодую про це, але зараз хочу знову відчути його поцілунки і ніжні дотики, яких так сильно не вистачало весь цей час.

Жорсткі губи Соколовського жадібно впиваються в мої, руки плавно гладять мою спину. Я піддаюся йому повністю, відповідаючи на його поцілунок. Я торкаюся його м’язистих рук і проводжу пальцями по кам’яних м’язах. З горла виривається легкий стогін. Низ живота приємно потягує і я розумію, як мені не вистачало цього чоловіка. Він притискає мене все міцніше запускаючи руки під футболку і цілуючи ще з більшим натиском. Він хоче, мене ні на краплю не менше, ніж я його. Знаю, що зараз наші бажання співпадають, тому навіть не думаю його зупиняти, коли ми опускаємось на диван. Одяг розлітається в різні боки і ми вже не в змозі зупинити це божевілля.

Я прокидаюся раніше за сигнал будильника. Поволі піднімаю голову з грудей Соколовського і розумію, що це не сон. Навіть не пам’ятаю, коли ми перебралися в мою кімнату. Все відбувалося наче в тумані.

А зараз, він мирно спав поруч, а я безсоромно його розглядала при денному світлі. Такий гарний він в мене. Мужній. Опускаючи погляд нижче, я помітила невеликий шрам внизу живота. Він, порівняно свіжий, адже два роки тому його не було.

Боже, що ж з ним відбулося за цей час? Я навіть не знала, чим він займався, як жив… Окрім того, що Влад відкрив охоронну фірму. Не просто мабуть, було у новому місті. Всередині все стислось у тугий вузол від думки, що він міг загинути. Мимоволі я провела пальцями по його  шраму, ніби намагалась відчути його біль.