Не дивись мені в очі

Розділ 48.

Влад

Цей покидьок, мабуть, відчув небезпеку і заліг на дно. Ольга не могла його попередити. Її схопили прямо в офісі застаючи зненацька.

Мої хлопці спрацювали дуже оперативно. Камера зняла, як двоє молодиків поралися біля машини Анни. Схопили їх на гарячому, а ті навіть не думали мовчати. Відразу здали Ольгу, не вагаючись навіть. Вона не очікувала, що так проколиться. Занадто загралась і потрапила в пастку сама.

Не було сумнівів, що Ольга потягне за собою і свого чоловіка. Така вже в неї була, гнила натура. Жаль, що я раніше не розгледів її. Мов засліплений був, поки на власні очі не переконався.

Тепер залишилось знайти головного виродка. Язик не повертається назвати його своїм дядьком. Рідні люди так не роблять. Він все життя ненавидів батька, а потім і мене, хоч і прикидався непоганим чоловіком. Дарував дорогі подарунки в дитинстві, потім допомагав з бізнесом. Мабуть, хотів втертися в довіру. І в нього вийшло. Я б ніколи не подумав, що він вбивця, якби інші люди не відкрили очі на правду.

Поліція, звичайно, оголосила його в розшук, але поки результатів немає. Він не дурний, світитися не буде. Десь зачаївся і чекає, щоб нанести черговий удар.

З моїх джерел, відомо, що він десь тут в місті, тільки я поняття не маю де його шукати.

Я їду на квартиру. Треба переодягнутися, прийняти душ і поміркувати. Не хочу, щоб і цього разу він мене обіграв.

Переступивши поріг квартири я вловлюю знайомий запах. Анна була тут всього одну ніч, але зуміла наповнити дім своїм ароматом.

Мене починало ламати без неї. За ці дні стала для мене, мов наркотик. Розберусь зі всім, схоплю її в обійми і полетимо на край світу. Щоб тільки я і вона. Ні. Спочатку одружимось, щоб все як треба, щоб  більше ніколи її не втрачати.

Вранці телефонує Дмитро, пробуджуючи мене зі сну.

- Владе, є інформація, що якийсь чоловік хоче зробити собі нові документи. Звісно, що терміново і незаконно. Через годину він буде в тій конторі, адресу якої я тобі зараз скину. Здаєть, це наш клієнт. – Слова Дмитра швидко приводять мене до себе і я зриваюсь з ліжка.

-  Я вже виїжджаю. Дякую, брат. Дуже виручив.

- Ей, не думай сунутись до нього. Там його вже чекають, - суворо повідомив Дмитро.

- Далі я сам розберусь. Бувай.

Надіюсь, що я встигну першим поліції. За мить я одягаюсь. На шафі  намацую коробку і дістаю пістолет, який швидко ховаю за пояс.

Знімаю автомобіль з блокування, заскакую за кермо. Далі поспіхом вводжу адресу в навігатор і заводжу мотор.

Я наближаюсь до вказаного місця. Біля закинутої будівлі дві машини поліції.

Сука! Дві Машини! Я вдаряю руками по керму і лаюся на чому світ стоїть.

Вони там зовсім придуріли! Який ідіот сунеться сюди коли побачить поліцейських. Вони ж його злякали.

Я набираю Дмитра. Нерви просто на межі.

- Якого чорта вони там роблять? Ще б сирену увімкнули, - не стримуючись кричу до нього.

- Ти їх помітив? – дивується Дмитро.

- Вони стоять перед входом! Їх би тільки сліпий не помітив, і то б наштовхнувся точно!

Раптом, в боковому дзеркалі я помічаю, як з-за рогу з’являється чоловік, а потім різко ховається назад.

 Чорт! Це він!

- Все давай, сам розберусь, - я швидко відключаюсь і розвертаю автомобіль.

Поволі виїжджаю від будівлі, слідкуючи за цим покидьком. Він озирається і сідає в якусь машину. Я їду слідом, дотримуючись безпечної відстані. Тепер, він в мене на гачку, аби тільки не зірвався.

Його автомобіль зупиняється біля знайомої багатоповерхівки. Ніяк не можу зрозуміти, якого біса він тут робить. Ми жили тут з матір’ю поки не переїхали. Я виставив квартиру на продаж, але поки не було часу цим займатися.

 Він виходить з машини і знову озирається. Відчуває, небезпеку. Гнида! Швидкими кроками наближається до нашого під’їзду і ховається за його дверима.  Автомобіль, що його привіз,  їде геть.

Я слідую за ним, намагаючись діяти тихо і акуратно. Щелепа мало не відвисає, коли він підходить до дверей нашої квартири і з легкістю відмикає замок.

От сволота! Як же я його ненавиджу!

Адреналін просто зашкалює. Я поволі наближаюсь до дверей торкаюся ручки і натискаю.

- Ну привіт, племінничку, - зустрічає мене окидаючи презирливим поглядом. Він стоїть навпроти, на відстані витягнутої руки.

- Якого біса ти робиш в моїй квартирі? – закипаю я.

- Це квартира твоєї матері і ти до неї не маєш ніякого відношення, - ненависно заявляє цей покидьок. Відчуваю, як сіпається мій кадик, а долоні стискаються в кулаки.

- Ти не відповів! Що ти тут забув? – тримати себе в руках стає дедалі важче. Напруга всередині мене стислась тонкою пружиною, яка от от вистрелить.

На моє запитання він лише криво посміхається, схиляючи голову на бік.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше