Не для сторонніх очей...

Глава 3 (6)

Христина влетіла в свій кабінетик і насамперед кинулася до верхньої шухляди. Закрита, але не замкнена.

«Ніхто ж не міг... Або міг?!»

Із завмиранням серця вона повільно її висунула і... побачила свій «Щоденник» на тому ж місці, де і поклала. Давно Христина не відчувала такого полегшення. Ніхто не бачив! Тому що якби хто-небудь сунув туди свій цікавий ніс, то явно не повернув би «компромат» на місце. Вона надійно замкнула шухляду і пообіцяла собі, що відтепер буде ще ретельніше за нею стежити. Як би вона не поспішала, голова завжди повинна бути холодною, а шухляда – замкненою.

Свій дорогоцінний зошит Христина кожен день приносила на роботу і забирала додому. Але ось вдень тягатися з досить важким щоденником було клопітно. До чого брати його, скажімо, в кафе на обід?! От вона і завела собі звичку замикати Щоденник в шухляду столу, а у вільний від роботи час записувала все, про що кричала душа.

Хтось скаже, що вести паперовий щоденник несучасно і незручно, але Христина б дуже з цим посперечалася. По-перше, вона була не з тих, хто виставляє своє особисте життя напоказ, тому варіант електронного щоденника відкинула відразу. Та навіть якщо залишати записи закритими, тільки для особистого перегляду, інтернет – місце не таке вже й надійне. У багатьох знайомих зламували сторінки і, відповідно, милувалися сокровенним. Так що паперовий варіант Христину цілком влаштовував. Так надійніше.

З нижньої шухляди столу вона дістала роздрукований і дбайливо підшитий в папочку матеріал для виступу та презентації. Потім швидко скопіювала з папки «Офіс» на флешку оновлений файл із самою презентацією (над яким попрацювала з ранку вже в офісі і внесла деякі поліпшення) і метнулася до дзеркала.

«Ох, ну і вигляд...» – Христя пригладила розпатлане від бігу волосся і поправила одяг. Взувшись, кинула останній погляд у дзеркало і чомусь згадала момент, коли роззуватися. Щоки знову обпекло рум'янцем.

«Адже він не подумав нічого такого, вірно?»

Схаменувшись, дівчина перевірила телефон: п'ять пропущених викликів від Вероніки Дмитрівни, офіс-менеджера, до якого її «відрядили» в якості помічниці, щоб та всьому навчила новеньку співробітницю. Вероніку підводити зовсім не хотілося, тому що вона, на відміну від відьом, які замкнули Христину на складі, була приємною жінкою трохи за тридцять. Її чоловік теж працював в компанії (здається, у відділі кадрів), а двоє діточок уже ходили в школу.

Вийшовши в коридор, набрала номер «начальниці» і попутно зазначила, що співробітники вже стали підтягуватися з перерви. Жінка відповіла після другого гудка: мабуть, чекала дзвінка:

– Алло, Христино! Ви де, мила? Нарада скоро почнеться. У вас все добре? Нічого не сталося? А то я вже годину до вас додзвонитися не можу.

– Вибачте, Вероніко Дмитрівно, ем... мене на складі випадково замкнули, а телефон я в кабінеті залишила.

– Хм... випадково, кажете? Точно випадково? – підозріло уточнила Вероніка.

«Так, проникливості наставниці не позичати».

– Якщо чесно, то не впевнена... Але тепер все гаразд, мене випустили, – Христина не стала заглиблюватися в подробиці і уточнювати, хто саме їй допоміг.

– Я зрозуміла. А ви зараз де? – запитала колега.

– Іду в малий конференц-зал.

– Чудово! Чекаю на вас, я вже там, – і відключилася.

Ще б їй там же не бути: сьогодні черга Вероніки Дмитрівни готувати зал для наради.

«На щастя, не моя, інакше точно нічого не встигла б».

Швидко відвідавши дамську кімнату (як-не-як майже дві години на складі провела), Христина ще раз глянула на себе в дзеркало, побризкала в обличчя водою і відчула, що впевненість повертається. За три хвилини до другої вона увійшла до конференц-залу, кивнула Вероніці і пройшла до службового ноутбука, підключеного до проектора. Скопіювавши на нього файлик з презентацією, запустила програму і переконалася, що все прекрасно відкрилося і відобразилося на великому екрані, навіть різкість наводити не довелося.

«Х-хух, устигла. Тепер просто потрібно добре виступити, не заїкатися від хвилювання і, по можливості, відповісти на всі питання, якщо такі з'являться. Але я ж не дарма готувалася. Все буде в гаразд. Я впораюся!»




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше