Глава 5 (5) від 11.08 (вечір)

– А звідки у вас це... ця смакота? – обережно запитала Христя.

«Я хоч субординацію своїм питанням не порушила?»

– Друг подарував, – коротко і ясно.

«Таким, як Його Ясновельможність, навмання друзі зазвичай подарунки не роблять. Значить, все-таки ласун! Хоч щось у нас спільне...»

Христина із задоволенням з'їла ще два печива (і все це під пильним поглядом шефа), залишивши парочку і йому, а то якось неввічливо об'їдати керівництво.

– Дякую, – вона злегка всміхнулася і запила імпровізований полуденок водою.

– Ну що, готові до нових звершень? – поцікавився бос.

– Готова!

– В такому разі вирушайте збирати речі: ви переїжджаєте на нове робоче місце, – обрадував Олексій Вікторович. – У Анжеліки Вікторівни буде свій кабінет і, відповідно, власна приймальня, де вам і належить працювати. Зараз ті приміщення пустують, але стіл секретаря і шафи у вашому розпорядженні, тому перенесіть свої речі туди. Однак найближчим часом ви будете перебувати в моїй приймальні разом із Романом і набиратися досвіду, томі ввечері сюди доставлять меблі з вашого колишнього кабінету.

– Так скоро... – здивувалася Христина.

– А ви як хотіли ? Завтра з ранку у вас почнеться навчання. Будьте готові до старанної роботи.

– Д-добре.

– І от ще... – гендиректор зробив багатозначну паузу. – Христино Олександрівно, настійно вам рекомендую ЗАВЖДИ казати мені правду, навіть якщо думаєте, що вона може мені не сподобатися. Просто якщо я відчую в вас брехню (нехай це і буде якась дрібниця), то не зможу довіряти, і тоді якісної співпраці у нас не вийде. Загалом, особистий секретар і помічник – це практично моє друге «я», якому я хочу довіряти у повній мірі.

Христина перейнялася важливістю моменту і серйозністю тону свого швидкого на розправу керівника:

– Так, я все зрозуміла.

«Отже, він в якійсь мірі позбавляє мене особистого простору...»

– А тепер ідіть, у вас досить мало часу. Роман зайде до вас через півгодини і допоможе перенести речі. Після цього повертайтеся до мого кабінету: у нас на вечір ще багато справ.