Не для сторонніх очей...

Глава 7 (3) від 13.08

– Я знав, що у вас довге волосся, але не думав, що настільки... – дивним голосом промовив шеф, перебуваючи у незвичайній задумі і продовжуючи вивчати локони Христини.

– Це погано? – напружилася вона. Дуже не хотілося на догоду офісній моді, де часто практикуються різного роду стрижки або невеликі пучки, позбутися улюбленого волосся.

– Погано? Ні, чому ж?! – він, нарешті, відірвав погляд від її волосся. – Просто не зовсім звично для сучасної дівчини. Зараз все більше короткі популярні або середньої довжини.

– Ну... – Христина розвела руками, мовляв, що маємо, то маємо. – Як ви встигли помітити, я мало відповідаю прийнятим стандартам.

– Це точно, – всміхнувся бос, але не осудливо, а якось добродушно.

Така поведінка керівника додала крапельку впевненості.

– Рада, що хоч у чомусь вас не розчарувала, – вона зиркнула на персонал. Їй неприємно було, що хтось може стояти неподалік і гріти вуха, але біля примірювальної вони були самі, а дівчата-консультанти займалися тим, що під наглядом керуючої упаковували біля каси їх покупки.

– Так, не розчарували... – промовив він і знову подивився на її волосся. – Я сестрі свого часу різати заборонив, вона тоді підлітком була і за модою гналася. Тепер Ліка вже доросла, сама вирішує такі питання, але сказала спасибі за той раз і зараз у неї волосся до талії.

«Виходить, йому подобаються довге...» – зрозуміла Христина і знову помітила, як при згадці сестри в погляді керівника промайнуло тепло. Поводиться, немов дбайливий батько. Напевно, так і повинні вчиняти старші брати.

– Я теж колись подругу відмовила робити каре через нещасливе кохання, – чомусь розговорилася вона.

– Сподіваюся, ви дослухаєтеся до своєї ж поради і, якщо що, не зробите нічого подібного. Поранене серце не привід себе спотворювати. Нехай страждають ті, кому ми не дісталися!

«Яке цікаве висловлювання. Так зазвичай говорять або ті, хто вже когось утрачав і зробив правильні висновки, або міцні горішки, які нікого до себе не підпускають...»

– Ви маєте рацію, – погодилася вона і під пильним поглядом гендиректора заплела волосся в косу. – Я не зовсім по-діловому виглядаю, вибачте. Швидше, на якусь Оленку або Марійку схожа.

– А хто сказав, що Оленка чи Марійка не можуть займатися бізнесом?! Все залежить від їх начальника Іванка. Якщо Іванко скаже, що можуть, значить, дуже навіть можуть! – начебто, на повному серйозі сказав бос, але в його очах танцювали смішинки.

І все-таки бачити шефа таким – одне задоволення.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше