Глава 12 (3) від 19.08

– Вас довго не було, тому я вирішив перевірити... Безумовно, Таміру Аслановичу ще пощастило: його облили всього лише водою, а не гарячою кавою. Що цього разу? – зітхнув шеф. – Каблук? Оступилися?

«Завжди кажіть мені правду», – виникли в голові слова керівника, тому Христина вирішила зізнатися:

– Якщо чесно, я зробила це навмисне.

«Ага, а тепер, Христиночко, готуйся: тебе точно викинуть з компанії за неналежну поведінку і образу вищої ланки».

– Он як? – начебто, Містер Суворість не розлютився, а дещо здивувався. – І в чому ж причина?

«Він казав всілякі гидоти!» – збиралася було сказати Христя, але швидко згадала, що вона тепер асистент серйозної людини, а це значить, що і її висловлювання повинні бути такими ж серйозними:

– Тамір Асланович дозволив собі некоректні висловлювання щодо моєї персони. А наскільки я зрозуміла, образити мене в якості вашого помічника означає образити і вас.

«Оце я завернула!»

– О, тобто ви заступилися за мене? – шеф іронічно підняв брову. – Що ж, це дуже схвально. Наш фінансовий директор дійсно не завжди стриманий на слова.

– І на справи теж... – пробурмотіла вона.

– Навіть так? Тоді це зовсім інша розмова. Я, зрозуміло, не підбурюю вас поводитися настільки нестримно з вищим керівництвом компанії, проте в даному конкретному випадку... – губи боса злегка здригнулися. – Вважайте, що новий одяг ви вже відпрацювали.

«Так, не зрозуміла. Це він мене зараз таким чином нагородив? Щось типу премії?»

Більше Олексій Вікторович нічого не сказав і пішов із кухні, а Христина схопила тацю з напоями і поспішила слідом. Вона стійко трималася, поки не увійшла до кабінету боса і не поставила тацю на стіл, а потім, немов відчувши себе в безпеці, розслабилася і... Загалом, її накрило з головою.

Христина сиділа навпочіпки, сховавши обличчя в колінах, і сміялася. Здається, цей заливистий регіт було чути далеко за межами кабінету, але їй було не до етичних міркувань. Перекошене обличчя Таміра Аслановича стояло перед очима, не даючи заспокоїтися і викликаючи все нові і нові спалахи сміху. По щоках вже давно текли сльози від нестримних веселощів, і, здається, от-от настане та сама істерика, коли оточуючі почнуть бити по обличчю, щоб заспокоїти.

Христина кілька разів намагалася вибачитися перед гендиректором за свою нестриманість, але кожного разу все закінчувалося однаково.

– Вибачте, я... Аха-ха-ха-ха...

– Романе, принеси, будь ласка, склянку води, – долинув до неї голос шефа, але це було десь на краю свідомості, а перед уявним поглядом як і раніше стояв Містер Заноза і його безглуздий вигляд.