Глава 15 (3) від 01.09

«Сьогодні ввечері Тамір Асланович дізнався про тебе, Щоденнику, і прочитав усе, що я в серцях понаписувала про Містера Суворість. І не просто прочитав, а сфотографував і погрожує показати знімки генеральному! Здається, Містер Заноза збирається мене шантажувати (а до цього взагалі пропонував грошей за всілякі сумнівні послуги!), і... я просто не знаю, що робити! Страшно уявити, що він вимагатиме за мовчання.

Якщо Олексій Вікторович прочитає перші записи, де я відгукувалася про нього не найприємнішим чином... Навіть думати не хочу, що тоді буде. У нас тільки-но почали складатися нормальні стостунки, і я боюся знову побачити в його очах ті холод і відчуженість, які спостерігала на початку знайомства. Адже тепер... тепер все по-іншому, я думаю про нього зовсім інакше. Коли він стояв, такий великий і сильний, і трепетно тримав на руках маленьке кошеня, в мені щось перевернулося. Навіть зараз сльози навертаються, варто тільки про це згадати. Не знаю, що зі мною відбувається, але так не хочу, щоб хитка рівновага між нами була зруйнована!»

Алекс відклав Щоденник і спохмурнів.

– Христино, тільки не здумай піддатися на його хитрощі! – пробурмотів він. – Ти ж мене не зрадиш?

Гендиректор у це вірив, він на це сподівався, але...

Не бажаючи думати про погане, він переглянув останній запис, в якому Христина висловлювала захоплення з приводу майбутньої спільної суботньої поїздки до ветлікарні.

– Невже ти так цього чекаєш? – Алекс знову не зміг стримати усмішку. – Зізнатися чесно, я теж, сам не очікував.

А потім він випадково потрапив на ту сторінку, де Христина описувала їх знайомство. І яким же було його здивування, коли побачив, що слово «козел», яким вона раніше називала керівника, було закреслене, а поверх нього з'явився напис «шикарний чоловік».

«Нічого собі!»

Так, це виявилося несподівано приємно. А головне – щиро. Не загравання, аби щось у нього отримати і видоїти сильніше, ховаючи за усмішкою холодний розрахунок. Алекс не дарма говорив їй, що найбільше цінує щирість і людей, яким можна довіряти, як самому собі.

На жаль, більше він не зміг нічого прочитати, тому що у четвер і у п'ятницю Щоденника в шухляді не виявилося. Чи то вона просто не виклала його з сумки, то чи взагалі вирішила залишати вдома, щоб не повторилася нещодавня неприємна ситуація. Зрозуміло, Алекс відчув жаль, ніби хтось вимкнув телевізор посеред серії, не давши додивитися фінал. Хоча з іншого боку, напевно, це дійсно на краще. Нема чого абикому (говорив він зараз, звичайно ж, не про себе) залазити своїм цікавим злісним носом в чужі одкровення, фотографувати, а потім ще й шантажувати їх автора. А йому самому досить і того, що прочитав.

Хоча ні, адже він так і не дізнався, що там із цим шантажем, яке рішення прийняла Христина і як має намір діяти. Доведеться орієнтуватися наосліп, а це не найкращий варіант.

Таміра прищучити час вже давно, потрібно тільки вибрати відповідний момент, але тут все далеко не так просто. Дядько тримається за нього, як за рятувальне коло, та й сам є для нього колом, підтримуючи на плаву. Щоб боротися одночасно з ними двома, необхідно чимало сил, а ще потрібно бути куди розумнішим і спритнішим за них обох. Головне зараз – обережність, не дати їм козирів проти себе, прикрити вразливі місця, до яких крім Ліки додалася ще й Христина. Зате Роман – ще той кремінь, через нього не переступиш, і Тамір про це прекрасно знає.

– Гаразд, спробую на вихідних тебе розговорити, – вирішив Олексій. – Може, все-таки розповіси про шантаж...