(не) дозволений

4 Глава Артур

Після сьогоднішнього інтерв’ю я весь день пригадую минуле. Аж ніяк я не сподівався зустрітися з Аліною. Вона кардинально змінилася за цей час, адже коли бачив її востаннє, то закінчувала школу, а зараз вже майже закінчує університет. З маленької дівчинки вона стала зовсім дорослою, красивою і сексуальною жінкою.

Мені пригадались ті часи, коли наші сім’ї ще товаришували і багато часу проводили разом. Пам’ятаю той день, коли я вперше побачив Аліну. Це відбулося на її хрестинах, аж самому смішно. Мені тоді було чотирнадцять років і я так дивувався старшим Левицьким, що вони, маючи вже доволі дорослого сина, (до слова Максу вже було дванадцять років), зважилися на ще одну дитину. Проте, спливав час і моє ставлення до цього змінилося. Аліна завжди була для нас маленькою принцесою. Я не проводив з нею багато часу, адже вона більше спілкувалася з Деном та Максимом.

Шкода, що через свій жахливий характер Ден втратив такого друга, як Макс. Особисто в мене ніколи не було такого друга і не те, щоб я їм заздрив, просто поважав їхню дружбу. Хоча після всього того, що сталося, я і на Максима ображаюся, адже порвав з нашою компанією усі зв’язки після стількох років плідної співпраці. Проте, що згадувати, вже і так нічого не змінити. Цю тріщину в наших стосунках вже не склеїти, а шкода.

Під вечір в мене дуже розболілась голова, тому вирішив піти в аптеку і купити собі якісь знеболюючі ліки. Від моєї квартири це зовсім не далеко, просто потрібно перейти через невеличкий парк і все. Вийшов на вулицю, а там накрапає дощ. Ненавиджу таку погоду! Сиро, мокро, брудно, одним словом осінь – це жахлива пора року.

Накинув капюшон і пішов у сторону парку. Алеї освічуються, тому я ще здалека помітив дивну картину – якась дівчина присіла біля лавки і щось там вовтузиться. Що вона там робить? Оглядаюсь – навколо ні душі. Придивляюся і бачу, що вона фотографує, мабуть їй підійшов цей ракурс. Невже вона не боїться ось так розгулювати одна в пустому парку? Хоча ще і не надто пізня година, проте для цієї пори року вже досить темно.

Підходжу ближче і розумію, що  я знаю цю дивачку. Друга несподівана зустріч за день.

-  Аліна!? – вигукую я. Вона вмить налякано обернулася до мене. – Оце так зустріч! Вже друга за сьогодні, - кажу, посміхаючись.

Вона зараз виглядає, як переполохане кошеня. Довге волосся виглядає з під смішної шапки з помпоном. Кросівки, потерті джинси і коротка куртка. Зараз вона більше схожа на ту дівчину, яку я колись знав. Разюча відмінність з її ранішнім образом.

- Привіт…ще раз, - розгублено вітається вона.

- Що ти тут робиш о такій пізній порі? – запитую.

- Трохи фотографую, - каже вона і вказує на фотоапарат.

- Це тобі по роботі дали таке завдання? – цікавлюся, адже не розумію, що вона забула в цьому пустинному місці.

- Ні, я сама вирішила. Фотографія – це моє хобі, - відказує Аліна.

- А-а-а зрозуміло, - розсміявся. Я дуже здивований таким поривом Аліни до творчості, - а я вже було подумав, що тебе на роботі заставили самій ходити по таких пустинних місцях.

- Ні, це моє особисте бажання, - сміється вона.

Мені в цю мить так захотілося більше поспілкуватися з нею. Мабуть через те, що цілий день пригадував минуле, в мені прокинулась якась ностальгія. Бачу, що вона геть промокла , тому запрошую її в кав’ярню.

Аліна погодилась, але я помітив, що її здивувала моя пропозиція. Йдемо в кав’ярню неподалік і я помічаю, що моя голова вже зовсім не болить.

-    І давно ти займаєшся фотографією? – запитую, коли ми зручно вмостилися за столиком.

- Та вже давненько. Відразу після школи, - говорить Аліна.

- А я і не знав. В тебе, мабуть вже є багато фотографій?

- Так, багато. Я навіть робила декілька раз виставки.

- Ого! – дивуюся я. – Виявляється, з цією роботою я геть випав з життя.

- Ох, Макс також часто так говорить, відколи почав керувати компанією, - промовила Аліна.

- То як зараз Максим?  – цікавлюся.

- Після одруження він дуже змінився. Плюс керівництво компанією вимагає великої відповідальності та віддачі. Та ти і сам це знаєш.

- Так, - киваю я.

- А ти ще не збираєшся одружуватись? – запитує вона і пронизливо дивиться на мене.

- Не знаю, ми з Діаною про це ще не думали, - знизую плечима, - нам і так добре.

- Зрозуміло…

- А ти? Ще не збираєшся заміж?

- Я? Ні! – заперечливо хитає головою Аліна.

- Все чекаєш на принца? – жартівливо запитую, пригадавши, як вона колись казала, що вийде заміж лише за принца.

- Так, чекаю, - серйозно промовляє вона, дивлячись мені в очі. Ця фраза видалась мені з якимось підтекстом, а може просто здалося.

- А ти влаштовуєш фотосесії на замовлення? – запитую і змінюю тему розмови.

- Так, але в мене не має багато замовлень.

- Можливо мені потрібна буде твоя допомога, треба зробити декілька фото для реклами. В мене є люди, які безпосередньо цим займаються, але я хочу внести якусь новизну в їхнє бачення. Мені потрібна людина, яка б подивилася на все з іншої точки зору, розумієш?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше