(не) дозволений

7 Глава Аліна

Вечеряємо з Артуром і я з усієї сили намагаюсь не видати своїх істинних почуттів ні словом , ні жестом, ні поглядом. Контролюю себе, як можу, хоча це важко, враховуючи, що він знаходиться від мене так близько, на відстані протягнутої руки. Атмосфера в ресторані така інтимно-романтична, що в моїй голові ціла купа думок еротичного характеру. І як тут стриматися, щоб не зірватися, якщо заборонений плід так близько? Можливо з часом я краще навчуся контролювати свої емоції та бажання і вже не буду так гостро реагувати на нього, хоча я не впевнена в цьому.

Я розповідаю Артуру чому люблю осінь, бо виявляється він не любить. Він уважно слухає мене, що мені стає трохи ніяково, але приємно. Все було чудово до того моменту, поки він не помітив мій браслет і не взяв мене за руку. Навіщо він доторкнувся до мене? Для нього це була просто цікавість, адже хотів поглянути на браслет з шармами, а для мене… Від цього дотику по моєму тілу немов пройшовся струм нестримного бажання. Відчуваю, що втрачаю контроль. Треба швидко втікати, поки не сказала зайвого і не зробила помилки.

Швидко прощаюся і йду, залишаючи здивованого Артура в повному нерозумінні того, що сталося. З кожною нашою зустріччю між нами все більше стираються кордони і ми ще більше зближуємось, проте нажаль ніколи не перетнемо межу.

Приїжджаю додому вся на емоціях. Ще досі відчуваю тепло його долоні, але шкода, що для нього цей жест нічого не значить. Цієї ночі я швидко заснула, аж самій дивно. Мабуть все таки перевтомилась через минулі недоспані ночі та і надмірні емоції також виснажили мене.

Прокинулась вдосвіта. Просто якийсь закон підлості! Сьогодні субота, могла би ще спати, але ж ні, як ніколи встала о шостій годині ранку. І що робити? Підійшла до вікна і прочинила його навстіж. Осіннє повітря вмить обдало моє тіло холодом і подарувало мені одну  ідею. Схоже сьогодні буде чудова погода, тому я вирішила поїхати в парк і зробити декілька фото осіннього ранку.

Припаркувала своє авто неподалік на стоянці та зайшла на територію парку. Сонце якраз сходить, повітря чисте, пташки співають – благодать! Зробила декілька загальних світлин парку і вирішила сфотографувати листя біля розлогого клена. Такий гарний контраст, жовто-багряне листя на фоні ще зеленої трави.

Я так захопилася процесом і не почула, що до мене підійшов Артур. Як же він налякав мене, до речі вже не вперше. Я з переляку випустила свій фотоапарат і він впав у траву. Добре, що невисоко і він не пошкодився. У такій ранній порі я ніяк не сподівалася побачити Артура, але для мене це була дуже приємна несподіванка. Підозрюю, що цей парк стане мої улюбленим місцем, адже вже вдруге ми тут з ним зустрічаємося.

Він також здивувався, коли побачив мене. Артура зацікавили мої фото роботи і я не знаю як так сталося, але Артур буквально напросився до мене в гості. Хотів подивитися на світлини. Я була така шокована, що і словами не передати. Та я навіть не мріяла про таке. Знаю, що він просто з цікавості до моїх фотографій захотів поїхати до мене, але хіба це важливо. Я щаслива, що ми проведемо разом час.

Поки чекала на Артура, то вирішила ще трохи зробити декілька світлин. Знайшла цікаву локацію і зробила декілька кадрів. Думаю, мають вийти чудові світлини. Повернувся Артур і ми поїхали до мене. Пропоную йому спершу поснідати, а вже потім розглядати світлини. Добре, що вчора пані Галя приготувала мені їжі на два дні, адже я просто ненавиджу готувати і все, що з цим пов’язано.

Я розігріла млинці з сиром, розклала їх на тарілки і полила липовим медом.

- М-м-м, як смачно, ти сама готувала? – запитує Артур.

- Ні, наша економка Галина, - кажу я. – Чесно кажучи кухня – це не моє.

- Тоді тобі просто пощастило, що ти маєш таку економку, млинці просто неймовірні, - задоволено промовляє він.

- О, я їй обов’язково передам твої слова, - сміюся.

Поки ми снідаємо, до Артура зателефонувала Діана. Він вибачився і вийшов з кухні на відкриту терасу. Попиваю каву і дивлюсь на нього через французькі вікна, які виходять на терасу. Цікаво, він розповість їй де зараз знаходиться, а головне з ким, чи делікатно опустить ці подробиці. Уважно спостерігаю за його виразом обличчя та жестами щоб це зрозуміти, але так залишаюся в невіданні. Розмовляв Артур не довго і за декілька хвилин повернувся. Крадькома дивлюся на нього та все одно нічого не можу зрозуміти.

- Чому ти так на мене підозріло дивишся? – запитує він.

- Просто мені цікаво… чи не образилася Діана, коли дізналася, що ти тут? – випалила я. Мусила в нього це запитати, а то б мучилась в здогадках.

- А вона не запитувала мене де я, тому я їй нічого і не сказав, - знизав плечима Артур.

Приємна хвиля тепла пройшла по моєму тілу. Все таки він приховав цей факт, хоча це нічого не означає, але мене це тішить. Так, це погано так думати, але в даному випадку я ні про що не жалію.

- Ну що, ходімо, покажу тобі свої шедеври, - кажу я.

Веду Артура за будинок, де знаходяться підсобні приміщення. Підходимо до одного з них і я відчиняю великі металеві двері та вмикаю освітлення.

- Проходь, - запрошую Артура до середини і спостерігаю за його реакцією. Всі стіни обвішані моїми роботами, адже за всі роки, що фотографую, їх тут назбиралося дуже багато.

- Ух ти! – присвиснув Артур. – Та тут справжня фото галерея! Це все твої роботи?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше