Знайомство 1.1

Часто ви прокидаєтеся з таким настроєм, котрий нахабно відбирає бажання займатися будь-чим в цей день? Ні? А зі мною це відбувається останніх кілька бісових днів. Переповнює якась пригніченість та розбитість, наче моєю душею хтось по ночах грає у баскетбол. Так чому ж я виходжу зі сну з такими внутрішніми відчуттями?  В даному питанні в змозі розібратися лише я. Ми самі собі найкращі психологи! Перша причина, можливо, ховається ось у чому: я, тільки-тільки розплющивши очі, беру до рук телефон і бачу, що мені ніхто не відписав на вчорашнє повідомлення... Жодного «доброго ранку». Ніякого клятого «привіт»... Це змушує засмутитися... Далі на цей стан, скоріше за все, впливає відсутність коханої людинки, а я ж так хочу нарешті нормальних відносин... коли між вами панує взаєморозуміння в поєднанні з взаємоповагою... вона цінує тебе, а ти її ще сильніше! Мої знайомі завжди кажуть: «Перестань шукати дівчину і вона сама знайдеться». Хм.... Навіть той усім відомий Шекспір твердив: «Любов біжить від тих, хто женеться за нею, а тим, хто геть тікає — кидається на шию...» Якоюсь мірою я згоден з цими мудрими словами. АЛЕ! Що, як Вільяму просто далося легко знайти свою кохану і тому він залишив для нас такий вислів? І що, якщо кохання виявиться гордим і не захоче доганяти? Лиш крикне в спину: «Тікаєш від мене!? То грець з тобою! В мене є почуття гідності!». Шекспір, мабуть, не врахував ці нюанси.  Ну подумайте: якщо ви скажете, що не хочете стосунків, людина буде благати, щоб ви дозволили зробити ВАС щасливими? Думаю, відповідь очевидна. Можна витягнути висновок: потрібно просто іти спокійним темпом і рано чи пізно кохання зустрінеться на шляху й легенько, не нав’язливо обійме, замість того щоб відразу вилазити на шию. І нікому не доведеться нікого наздоганяти. Однак зупинятися не можна. Якщо не хочете бути самотньою чи самотнім…

А тепер соковита вишенька цього торту! Здається, я повністю ще не прийняв свою хворобу. Це викликає духовний конфлікт, адже частина моїх поглядів не вирвуться на зовні! Вони наче заточені в високій башті. В ній є вікна і невеличкий комфортний балкон, звідки я можу в будь-який час споглядати на безліч неймовірних острівків вдалині. Я маю бінокль та рацію, котрі дозволяють мені ділитися з іншими, скільки дивовижного міститься у моєму світі. Однак моя душа не може звідси утекти! Навколо вежі темна прірва на кілька кілометрів, а в глиб вона безкінечна!  Єдиний спосіб подолати її — навчитися літати. Що потрібно літаку, аби злетіти? Правильно. Розігнатися. Проте як це зробити людині, котра обмежена можливістю бігати!? Ніяк! І мені треба більше часу, щоб змиритися з цим. Важко, коли ти в снах влаштовуєш пробіжку, обганяючи усіх, а на ранок усвідомлюєш: такого насправді не станеться. Це свідомість грається почуттями! Нащо вона так робить!? Я сам знаю, що вже НІКОЛИ не буду з друзями чи сам кататися на велосипеді, грати у футбол, плавати, ходити у походи, випромінювати свій надзвичайний драйв на повній потужності, не зможу дівчину фізично захистити, а займаючись з нею сексом, почну злитися, що якусь її еротичну забаганку виконати не спроможний! Для хлопця, який любить секс, не просто миритися з думкою, що не всі пози камасутри доступні йому для практичного ознайомлення.

Сукупність усіх цих факторів призводить до мого пробудження на такій сумній ноті. Мабуть, це ніщо інше, ніж звичайна депресія, яка захопила мене в суворий полон. Але мені дико і незвично так мовити, адже я моральний богатир.

На даний момент я перебуваю у своїй невеличкій кімнатці, сівши за комп’ютер. Чекаю, поки той завантажиться. Він у мене тугодум, бо вимагає хвилин вісім, щоб розпочати свої інтелектуальні програмні обчислення. В цей час моя голова підперта рукою. Очі свердлять діру в клавіші «Caps Lock». Дурні думки линуть безперервним конвеєром. В такому розташуванні духу неможливо очікувати чогось хорошого сьогоднішнього рівно першого дня літа. Мені прийде повідомлення від симпатичної дівулі, в якому буде сказано, що я їй сподобався і вона хоче познайомитися зі мною? Навряд чи! Більшість особин красивої й сексуальної статі надто принципові та стереотипні, щоб першими писати. Не щастить в коханні, то можливо я сьогодні виграю в лотереї кілька тисяч? Зателефонує роботодавець і скаже: «Вітаємо, Вас прийнято на роботу»? Або все ж якась таємна прихильниця напише емоційне зізнання в сердечних почуттях? Навіть наївно думати про таке... Ви вже вибачте за мій песимізм, просто настрій реально паршивий! Таким я собі до нестями не подобаюся! І знаєте, що найкумедніше? Я усвідомлюю, що від того на яку частоту налаштуєш себе і свої роздуми залежить те, які емоції будуть програватися у твоєму серці, душі та у житті в цілому. Одначе мій найбільший недолік в тому, що я рідко дотримуюся власних же поглядів. Це обов'язково потрібно виправити... Почну просто зараз!

Але спершу закарбуйте собі в пам’яті: жодна особа не матиме бажання підійняти вам настрій. Люди постійно запитують про внутрішнє самопочуття, проте нічого вони не зроблять для його поліпшення. Ну, звичайно, поцікавляться, яка причина вашого суму і... це усе.  Чогось більшого очікувати не варто. Ніхто навіть не візьметься думати: "що мені такого зробити, щоб забрати його (її) негатив з лиця та душі?". Чхали усі над цим заморочуватися. Можливо, я помиляюся. Хотілося б помилятися...  Втім, в даний момент можу покластися лише на себе. Якщо мене дійсно тримає депресія у своєму концентраційному таборі, то настав час вирватися з нього! А для цього необхідно заручитися підтримкою музики. Вона завжди готова прийти мені на допомогу і як вірна подруга направити на стежку оптимізму.

Комп’ютер готовий до роботи.

Я відкриваю теку «Музика». Серед підтек шукаю щось оптимістичне та радісне. Позитив — моя сутність, котра вилазить назовні не так часто, як могла б. Я можу пояснити це якоюсь духовною блокадою, ніби в мені сидить невідома темна сила і не дає пробуджувати своє істинне нутро. Але все ж коли вдається побороти ту нечисть, то відбувається сплеск неймовірних емоцій та забуття самотності! Для яскравого прикладу підходить мій спогад, як два місяці тому я годині о другій ночі повертався додому з дискотеки й щоб вгамувати нудьгу, я увімкнув музику в навушниках. Перших двадцять хвилин спокійно слухав пісні, а коли заграла моя улюблена «Арія – Я вільний», почав тихенько підспівувати. Проте з настанням приспіву... здійнялися мої крики на всю вулицю! Можливо, було чутно на кілометр, а може менше... чи далі. Цього я вже не знаю. Крізь навушники я чув, як гавкають безліч собак, бо я потурбував їх сон. Однак мене нічого не хвилювало. Навіть те, що мене хтось почує з розумних істот. Є тільки я і музика. Більше нічого не мало значення в ту мить. Коли з моїх вуст під пильним наглядом місячного сяйва виривалися слова «Я вільний, немов птах в небесах...», то я дійсно відчував себе вільним. Вільним від людей, які мене не цінують та намагаються користуватися моєю добротою. Вільним від дівчини, яка заподіє сильний біль, котрий надалі обов’язково відіб’ється на моїх думках. Власне, це вже сталося дуже давно.... тому... то співом навіть не можна назвати. Ні. То – енергійний зойк душі, в котрий я вклав максимальну гучність свого голосу. Тоді пересохло в горлі, а в душу навпаки налилися нові свіжі відчуття. Дійшовши до повороту своєї вулиці, я затих, посміхнувся і сказав собі, перевівши подих: «хух, це було круто!». Мене переповнював неймовірний драйв, від якого моїм тілом бігали комашки! Ось такий справжній я. Такого себе я люблю.