Не фантомна любов

1.8

 

— Не хочеш пп-потанцювати зі мною?

— Тобі не буде… важко? — вона проявляє турботу, чи що? Тоді мені до біса приємно. Невже… Ну невже її душа – справді вмістилище доброти та світла?

«Ні» - кивала моя голова кілька секунд.

Яніна, підвівшись з лавки першою, знову запропонувала свою допомогу. Я приймаю її на цей раз. Правою рукою впираюся в праве коліно, а іншою тримаюся за руку красуні, котру вона трішки зігнула в лікті. Я відчув, як вона напружила кожен м'яз.

Це так не звично… Тому що зазвичай хлопець елегантно протягує руку дівчині, та кладе свою долоню на його і вони йдуть танцювати. Він веде її за руку – вона позаду крокує за ним. А у нас з Яніною все навпаки вийшло…

Ми стаємо з краю. Необхідності не було сказати Яніні, що в натовп, де вже танцюють безліч пристрасних пар, заходити не варто. Вона сама все чудово розуміла. Хтось ненароком точно б мене штовхнув і наш повільний, ніжний танець перетворився б на якийсь драматичний танок з елементами підтримки. Але чи вийшло б в моєї партнерки зловити мене? Ні вона, ні я не захотіли цього перевіряти.

Моє тіло виросло аж на сто сімдесят сім сантиметрів, але завдяки каблукам Яніни вона вища за мене на два-три сантиметра, тому мені не довелося прогинати спину, щоб мої руки без проблем лягли на її витончену талію. Таке відчуття, що я доторкаюсь до витвору скульптора, який присвятив усе своє життя, щоб створити шедевр. І у нього досконало це вийшло. Саме тому мені так ніяково, бо ж на відстані подиху переді мною вперше знаходиться така красуня. Сексуальна красуня…

Зовсім ненароком я кинув погляд на скромний виріз на її сукні, який вдало підкреслив шикарний бюст приблизно третього розміру. Це не було спеціально заплановано, щоб оцінити її дари природи. Мною керувала інша ціль, але на кілька секунд затримав очі на грудях. А опускав я голову тільки для того, щоб глянути, чи мої кросівки не зіштовхнуться з гострими кінчиками черевичків Яніни. Мені б не хотілося потоптатися по них або спіткнутися й упасти. Я мав думати й про комфорт моєї партнерки, адже якщо опинюся на землі - буде ой як соромно перед людьми не лише мені, а і їй.

— Все добре, — заспокоює мене Яніна. Її руки тримаються на моїх худорлявих плечах. Навряд чи їй там м’яко. — Ти не наступаєш на мої ноги.

Її теплі слова заспокоюють мене, і я просто насолоджуюся танцем. Не можу повірити, що це відбувається. Я торкаюся до неї. Відчуваю її приємні парфуми з різким солодкуватим присмаком. Повільно кружляю за годинниковою стрілкою з такою приємною красунею.

З кожним нашим рухом мене охоплює емоційність, яка хоче вирватися назовні. Якщо ще хоча б раз Яніна погляне на мене своїми добрими та милими оченятами, ще раз усміхнеться мені – мої почуття вибухнуть. Ну все. Не минуло і кількох секунд, як вона це зробила. І тепер побачить наслідки. Погляд красуні на хвилях мелодії дістався до моєї душі крізь очі, що змусило мене закрити їх, а тоді… пристрасно підспівувати. Не можу сказати, що я попадав в ноти і взагалі правильно вимовляв кожне знамените слово знаменитої групи. Але, як і співається у пісні, решта неважливо. Крім того, що мене переповнює щось неймовірне. Я точно валяюся в комі. Навіть не знаю, яка реакція й емоція вкрилася на лиці Білосніжки. Шок? Сміх? Збентеження? Здивування? Чи думка «що з тобою таке?»? Може, по її тілу мурахи пробігли, як по моєму? Можливо, через тактильні контакти я зараз передаю їй свій стан?

Шкода, але музика запиняється, а разом з нею і ми. Мені довелося замовкнути й розплющити очі. Та найбільше не хотілося забирати руки з її талії.

— Дякую тобі за цей танець… — Я мусив це промовити. Але цих слів замало, щоб висловити мою подяку їй. Вона ж найменшої гадки не має, що це мій перший повільний танець за останніх вісім років. То чи може Яніна уявити, що зараз твориться в моїй душі?

— І тобі дякую. В тебе гарно виходило.  

— А це ж я восс-станнє танцював з дівчиною ще в т-ттринадцять років, — усміхаюся.

Все ж я вирішив їй про це розповісти. Однак я не можу вдатися в деталі, бо це займе надто багато часу, а краще ми про щось інше поговоримо. Вона лиш повинна мати уявлення, що подарувала мені частинку щастя, адже я так давно хотів потанцювати з дівчиною, а вона здійснила моє бажання чи навіть маленьку мрію. Просто я боявся запрошувати когось на танець. Мене лякав страх, що я спіткнуся й упаду, осоромившись перед своєю партнеркою. Ну хіба вона не відчувала б себе так ніяково, що хотіла утекти, сховатися чи провалитися крізь дірку в полі разом зі мною? Хтось справді у це вірить? Мені важко вірити… До того ж, я не покидав думок, що мені буде важко рухатися, бо з кожним роком мій фізичний стан погіршувався і зараз він далеко не такий, яким був у тринадцять років. Я не можу сказати, що не відчував втому, танцюючи з Яніною. Відчував. Але я не хотів зупинятися.

Звичайно, я користався не одинокими спробами запросити дівчину на танець в місцевому клубі. Від неймовірного хвилювання моє серце висіло одній жилі й мало ось-ось обірватися та упасти під кросівки, а я підходив до ймовірної партнерки, усміхнено вітався і запитував чи можна з нею потанцювати. « Я не танцюю». Така відповідь стала найпопулярнішою. А два роки назад я взагалі припинив наближатися до дівчат з такою пропозицією, коли одна шатенка кинула холодним поглядом і голосом: «У мене нога болить». Могла б просто сказати, що зі мною не хоче танцювати, а не шукати відмовки. Чи може коли інший хлопець потягнув її за руку на танцювальний майданчик, нога дивом одужала? Як я міг не засмутитися в той момент? Мені довелося проковтнути той здоровенний клубок смутку. Тоді я і зрозумів, що зможу потанцювати тільки з тією, з котрою мене полонить спокій і комфорт. І такою дівчиною виявилася Яніна. Вона стає для мене винищувачем страхів.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше