1.9

«Полька» закінчується. Дівчинка кудись тікає. Мої очі швидко загубили її десь в натовпі.

Наступна пісня викликає у мене не менш приємні емоції та спогади. «Видели ночь» одна з моїх улюблених композицій на заходах такого типу. Ось тільки її варто вмикати у відповідний час, коли темрява накриває усіх. Але це не заважає людям під палкими променями сонця відриватися в цю мить. Та все ж кожен присутній стримує себе в драйві. Якби розпечена зірка сховалася за горизонт, все стало б інакше. Добре пам’ятаю, як під цю пісню дівчата на моєму випуску з коледжу кричали. У мене тоді було відчинене вікно і кожен вереск пролазив крізь москітну сітку. Я живу надто близько до сусіднього села, в якому розташований цей коледж. Звичайно, я міг встати з ліжка, тісно причинити вікно і спокійно заснути. Однак замість цього я дістав одну цигарку і вийшов на вулицю. Музика почала лунати ще гучніше. Дівчат переповнювала емоційна невгамовність.Уявляю, як вони там скакали. Свисти хлопців на їх фоні приглушувалися. У день же танці містять скромнішу енергетику. Саме тому дискотеки проводять вночі.

Пірнувши з головою в спогади, як колись я міг шалено танцювати, перекрикуючи музику, я не помітив, як пісня затихла і надвисла кілька хвилина пауза. Чи відбувається щось на сцені не можу побачити через голови людей, які затуляють мені весь огляд.

— Доброго вечора усім! — хтось почав говорити зі сцени. Хвилиночку... Це ж Янінин голос! Потрібно терміново підійнятися з лавки, щоб бачити її. – Перед тим як виступити, я хочу зробити невеличку промову про те, що, насправді, не менш важливо, чим сьогоднішнє свято. Я хочу подякувати нашим захисникам, які кожну хвилину усвідомлено ризикують своїм життям, щоб ми усі з вами мали змогу зараз без страху стояти тут і прощатися зі школою. Ми не можемо забувати, що не все так мирно у нашій рідній Україні, яку нахабно хочуть розділити! Але наш недруг не усвідомлює, з ким зв’язався! В душі кожного з нас живе дух козака, який ніколи не здається! Ворог лиш пробудив нашу сутність. Він скористався нашою неготовністю до збройних конфліктів, але тепер ми сильні й здатні себе захистити. Ми завдячуємо цьому нашим воякам. Якщо серед присутніх є хоча б хтось, хто повернувся з зони АТО, сердечно дякую вам! Цю пісню я присвячую вам і вашим побратимам, які продовжують боротися! Слава Україні!!!

— Героям слава! — викрикнув я та усі присутні.

Це було сильно! По моєму тілу промчалися мільйони мурашок від її промови, в яку вона, однозначно, вклала усю душу. Яніна приємно дивує мене все більше і більше. Ох... вона ще й щойно кинула на мене свій погляд, а я не можу відірвати очей від неї і її нового вбрання. Красуня переодягнулася в білу сукню довжиною трішки вище колін з якимось хаотичним червоним візерунком на грудях. Складається враження, що перед виходом на сцену її грудну клітину розтерзав якийсь звір, заплямувавши білосніжний наряд.

Яніна підносить мікрофон до вуст. Упізнаю мелодію. Це ж славнозвісна «Обійми» відомих «Океан Ельзи». Зараз буде емоційне виконання цієї пісні. Чомусь мені так здається.

З перших нот мене полонив чуттєвий голос Яніни. Кожне її слово пронизує до душі. Знову мурашки бігають по руках. І навряд чи тільки по моїх руках. Чому ж вона досі виступає на шкільній сцені? Чому не стоїть перед глядачами «Ікс-фактор» чи «Голос», або будь-якого іншого конкурсу талантів? Хіба їй ніхто ніколи не казав, що у неї неймовірні здібності? Хіба вона сама цього не розуміє? Красуня краще виконує ліричні пісні, ніж половина вітчизняної й зарубіжної естради. З усією повагою до артистів, але така правда. Білосніжка неперевершено співає! Навіть не має до чого причепитися. Можна лише закрити очі та насолоджуватися. Це я і роблю.

Мелодія зупиняється. Голос Яніни більше не доноситься до моїх вух. Я розплющую очі.

— Браво! Молодець! — доноситься з натовпу. Звісно ж, і без гучних аплодисментів та свистів юнаків не обходиться. Я так плескаю долонями, що вони зараз спалахнуть полум’ям! Мені аж закортіло викрикнути:

— Ти супер!

Я вже в очікуванні, що вона зараз спуститься, підійде до мене і я скажу їй, наскільки вражений виступом і що вона надзвичайно талановита. Однак Яніна не поспішає покидати сцену. Вона дякує в мікрофон, вклоняється, поклавши праву руку на серце, і продовжує говорити:

- З вашого дозволу я б хотіла заспівати ще одну пісню. Це не за програмою, тому мені потрібна ваша підтримка. Ви хочете почути мене ще раз? 

— Так! Співай! Так! — під аплодисменти і свисти знову доносяться голоса людей. Інакше і бути не могло! Хто ж не хоче на «халяву» почути такого талавовитого голосу. Не вірю, що тут є така особа, яку не вразив емоційний виступ Яніни. Все ще ніяк не допетраю, чому вона бере участь в концертах лише шкільного масштабу.

Шкільний звукоресижер включає аранжування. Музика мені зовсім не відома. Моє серцебиття частішає в очікуванні такого ж крутого співу. За мелодією можна сказати, що це знову якась сумна лірична пісня.

Голос Яніни здатен творити щось неймовірне! Він масажує кожну частинку моєї душу! Таке відчуття, що вона пірнула в пісню і живе кожним її словом. А як приємно за нею спостерігати, за мімікою її обличчя, за жестами рук. Моментами красуня заплющує очі, стискає долоню в кулак, потім підіймає повіки й дивиться прямо перед собою. А іноді вона тягнеться рукою до неба, коли з її вуст виривається «если снова бой».

Як ви розумієте, красуня вийшла на сцену з військовою тематикою. Прикро, що ця тема актуальна в наш час. Краще б Білосніжка і кожна ось така юна та мила дівчина співала про рожевих єдинорогів, казкових леприконів та солодке наївне кохання, аніж про безглузду війну, в якій немає переможців і переможених. Секундочку... Що!? Вона плаче!? Що…??? Мої очі не помиляються? Ого... Так! Я звідси бачу, що Білосніжка справді почервоніла в лиці й по її щоках нестримно пливуть сльози. Ох… Бідненька Яніна... В неї аж туш потекла, а в голосі відчувається легке схлипування. Бідненьке янголятко… Неможливо дивитися не неї без поколювання в серці. Якби я міг, підбіг до неї та просто обійняв, витерши пальцем кожну її сльозинку.