2.4

*************************

Трохимчук наповнює стакани усім, мабуть, по п’ятнадцятому чи двадцятому кругу. Я збилася з рахунку. Ніхто не відмовляється від випивки. Навіть Вікторія, яка з початку приєдналася до мого бажання залишатися у тверезому дусі, зрадила мене, примкнувши до інших. Вони конкретно сп’яніли. Я вже мовчу про свою Анжеліку. Можливо, вона очима мене клонувала кілька разів, а тоді моїх двійників, перетворивши на цілу армію Янін. На мої жести «тобі досить» Тихонова припинила реагувати хвилин двадцять тому. Невже вони не можуть обійтися без алкогось? Обов’язко нализатися сьогодні? Мені що, завтра доведеться їх усіх разом збирати й розповідати, як цей вечір минув?

— Денис, сядь біля мене… — той мене не почув і продовжив наливати вино Анжеліці Тихоновій. Я вже не можу спокійно дивитися на це. — Денис!!! 

Нарешті мої слова дісталися до його вух і він відразу підбіг до мене. Тільки його ледве з ніг не кинув вітер.

— Що, Янн-нінко? — о, його язик вже плентається в роті. Та по ньому видно, що йому також досить. Власне, як усім іншим. Але це тільки я розумію. Хтось мусив сьогодні залишитися при свіжому розумі й усе пам’ятати.

Не таким я бачила цей вечір… Годину тому мені було цікавіше проводити час з ними, а особливо грати у свою улюблену «правда або дія». Мене ніколи не лякали провокативні питання чи божевільні та шалені дії. Звісно, я завжди на всякий випадок відразу попереджаю, що в не пристойних діях участі не братиму, якщо комусь спаде не голову замовити щось з категорії 18+. Можу відповісти лише на запитання, але не більше! Коли Сергій Мірошниченко викинув зі своїх вуст чи цілувалася я колись з дівчиною, мені довелося сказати правду. Певна річ, я могла збрехати або якось викрутитися, однак тоді ця гра перестане бути моєю улюбленою і втратить сенс, якщо я порушу правила. Ехх… Не може той скелет сидіти спокійно у шафі, охороняючи таємницю! Все рветься на зовні. Я намагалася не дивитися на Анжеліку, щоб не подумали, що це вона та дівчина, з якою мої губи поєдналися ніжним поцілунком… Яка думка в їхніх головах виникла? Засудження? Здивування? Відраза?

— Не наливай більше  Анджеліці, зрозумів мене?

Той закрив очі і почав кивати своєю макітрою. Ну й ковбасить його голову… 

Чи є сенс зараз говорити з ним про ситуацію, коли він сьгодні мацав мою спину? Але хіба в мене з’явиться інша можливість нагадати йому, щоб більше такого не робив, якщо не хоче ще раз отримати в носа тією ж правою, яка стала важчою за ці роки?

— Хочу дещо запитати у тебе...

Сподіваюся, якась частинка свіжого мислення у нього зараз ще присутня. Інакше це марна розмова.

— П-питай.

— Нащо ти мене сьогодні за спину лапав? Ти міг відразу руку забрати, але не забрав… Ти що не в курсі, що я нікому такого не дозволяю?

— Не кажи, що тобі не сподд-добалося.

Ого! Не думала, що він насмілиться таке ляпнути.

— Так, мені абсолютно НЕ сподобалося!

— Тобі сподобається дещо б-більше, — його рука хапається за мої груди, а інша падає занадто високо колін.

— Ти дурень чи так!?— викрикнула я і штовхнула його. Той розлігся аж у траві під дубом. Я вирішила не бити в носа, хоча й він заслуговує. Але проблеми потім будуть у мене. Виною знову стану я. А всі занадто п’яні, щоб пригадати чому я це зробила. Коли їх запитають, вони не зможуть розповісти щось путнє.

— Що таке? — запитав Андрій.

— Нічого. Його вже вітер зносить, ось він й упав, — сказала я, сердита підійнявшись зі свого місця. Придурок Денис на свій захист не промовив жодного слова. Хай би тільки посмів! Я б його головою запхала у те дупло. — Я йду.

Більше я не бажаю залишатися тут.

— Чого? — поцікавився Сергій Мірошниченко.

— Запитаєш у Дениса завтра на тверезу голову...

А Трохимчук вже підійнявся й стоїть, дотримуючись мовчання. Правильно робить!

— Анжеліка, ти йдеш зі мною, — наказую я їй. Покинути її не можу.

— Давай залишімося.

Я поглянула на Дениса, як той спокійно присів біля Тихонової. Я йому відмовила, то тепер він буде до моєї подруги приставати?

— Ні, ми йдемо, зараз!

Звідки я знала, що вона мене послухається? Ми маємо вплив одна на одну. Якщо вона чи я кажу, що треба звалювати, то значить - так треба. А потім будуть пояснення.

Я приязно попрощалася з усіма, окрім Дениса, звісно! Сподіваюся, він не посміє мацати інших дівчат.

По дорозі до будинку Анжеліки я розповіла їй, чому так різко вирішила завершити цю ніч. Вона мене зрозуміла і була в щоці з того, як повівся Трохимчук. Але таких хлопців багато. І тому бути дівчиною небезпечно, бо можна в усякий момент перетворитися на зірку новин в рубриці про сексуальне домагання. Від цього ніхто не застрахований. Коли я давним-давно побачила такі новини по телевізору, що якусь молоду дівчину безжально зґвалтували, тоді я і задумалася, що мені необхідно навчитися себе захищати, щоб не довелося безпорадно кричати про допомогу.

Мусила я аж до самої кімнати провести Тихонову. Мені було так спокійніше, що вона ніде не спіткнеться, покалічившись. Або ляже спати на лавочці, не в змозі самостійно іти далі. З рівновагою у неї серйозны проблеми. Я наполягала, щоб вона опиралася на мене. Без моєї допомоги вона б пленталася зигзагом дві години.