- 4 -

Марко розплющив очі, але темрява, яка захопила все навколо, не дозволяла нічого розгледіти.

Десь неподалік лунало тихе постукування та шипіння. Молодий чоловік прислухався і зрозумів, що звук йде з боку зачинених дверей, що він помітив при минулому пробуджені.

Поруч з Марком загорілись два червоних вогника. Хлопець сіпнувся, але згадав ці очі, які вже нещодавно налякали його.

- Гард, - в горлі у юнака пересохло і це коротке слово він ледь зміг прошепотіти.

- Прокинувся вже?, - вогники підпливали все ближче і ближче, уважно розглядаючи хлопця. Щось м’яке торкнулося грудей чоловіка, відсовуючи куртку та горловину розстібнутої зверху сорочки. - Заклеймив.

- Що?, - Марко торкнувся рукою до місця, де тільки-но була лапка кота. - Як заклеймив?

- Він тебе помітив, - фиркнув кіт. - Тепер всі будуть знати, що ти його власність, я б навіть сказав, що ти, в якійсь мірі, частинка Заубера.

- Фу, бридота яка, - скривився юнак, сідаючи на підлозі. - Частинка напівзгнилого трупа-чародія.

- Ну, всі темні некроманти стають такими, якщо довго не підживлюють свою плоть енергією живих істот, - відповів Гард. - А Владіус фанатик своєї справи і зовнішність ставить не на перше місце, вважаючи, що час та силу краще витратити ще на одне зілля чи ритуал.

- Якщо йому зовнішність неважлива, то чого ж раптом він почав хвилюватися через будинок та чистоту?, - хмикнув Марко.

- Так одружуватися буде, - засміявся кіт.

- Що? Ще одна напівгнила істота в домі?, - юнак здивовано подивився на вогники, які танцювали поруч з ним. Певно кіт знову почав вилизувати лапу, забувши, що йому це не подобається.

- Ні, чого ж, - танець вогнів зупинився. - Темні чародійки дуже уважно ставляться до своєї зовнішності і я впевнений, що ми, мррр, скоро побачимо тут дуже апетитну молоду дівчину.

Марко похитав головою, дивуючись ноткам в голосі кота, які явно натякали на зацікавленість тварини в ймовірній майбутній господині.

- І чого тебе це так радує? Ти ж кіт і мусиш мріяти про білих пухнастих кішечок, - юнак все ж таки висказав вголос свою думку.

- Пфф, мрр-мяу, сам про кішечок мрій, - фиркнув кіт і вогники, декілька раз мигнувши, зникли десь в зоні другого поверху кабінету некроманта.

В цей самий момент двері відчинилися і на порозі з'явився Владіус, який якраз витирав руки від чогось темного та густого.

- О, мій хлопчик прокинувся, - радісно сказав чародій. - Чудово. Темної ночі тобі.

- Емм, темної ночі, - примружившись від світла, яке заполонило кімнату, відповів Марко.

- Вставай, ти і так довго сьогодні спав, а до мене відвідувачі скоро прийдуть. Приберись у вітальні, - маг махнув рукою в бік виходу з кабінету і повернувся до кімнати, яка певно слугувала йому лабораторією.

Марко заторможено кивнув і підвівся на ноги. Трішечки розім’явши м'язи, які боліли після довгого перебування в одній позі, юнак вирушив до дверей.

По праву руку він побачив довгий коридор, який закінчувався масивним центральним входом. Далі ж цей коридор одразу переходив у велику кімнату з погаслим чорним каміном, шкіряним диваном, кріслами та здоровим пласким каменем, що явно використовувався у якості столу, так як був відшліфований до гладкої поверхні і завалений різними шматками пергаменту, кістками, порожніми склянками та іншим мотлохом.

Факели, які висіли на стінах, горіли холодним блакитним полум'ям, не виділяючи ніякого тепла та диму.

Коли Марко зробив два кроки всередину кімнати, від стіни відділилось щось і почало рухатися в його сторону. Юнак розгледів жіночий силует і рвонув назад до кабінету.

- Не бійся, Владіус сказав, щоб я допомогла тобі, - прошелестів привид, наздоганяючи хлопця.

- Допомогла?, - Марко зупинився і з острахом повернув голову до дівчини.

- Так, темної ночі, - привид моторошно посміхнувся молодому чоловіку.

- Т-темної ночі, - кивнув юнак, розглядаючи привид дівчини у тонкій порваній сорочці до середини стегна.

На тілі прозорої співрозмовниці було багато темних порізів та ран, на шиї чітко простежувався кривавий широкий слід від ошийника, довге волосся прикривало деякі оголені зони привида, але навіть воно не змогло приховати красу та спокусливі форми, якими за життя могла вихвалятися дівчина.

- Подобаюся?, - підморгнула істота, відкинувши волосся за плечі, і спокусливо провела рукою від шиї до низу живота.

- Можливо б сподобалася, якби жива була, - ковтнувши слину, кивнув юнак.

- О, в цьому світі це не проблема, - розсміялася співрозмовниця хлопця і підлетіла до нього, торкаючись до його обличчя тонкими прозорими пальцями.

- Не потрібно, - Марко сіпнувся, відчувши м'який невагомий дотик, який був схожий на лоскотання холодної пір'їни.

- Як хочеш, - знизила плечами дівчина і відлетіла до каменя-столу, сідаючи на нього. - Повернемось до цього пізніше. А то Владіус мені вже трохи почав набридати.

- Щ-що?, - вигнув брову Марко, починаючи здогадуватись, яка роль у цього привида в домі.

- Цей некромант досить специфічний навіть в старості, - розсміялася дівчина. - А яким оригіналом та збоченцем він був в молодості, ти собі навіть не уявляєш. Я одна з багатьох душ, які він залишив собі після всього того...

- Після чого?, - хлопець знав, що про збочення темного чародія в далекій молодості йому знати не потрібно, але цікавість сама сіпала його за язик.

- Ну, зрозуміло після чого, - знизила плечами дівчина і лукаво глянула на юнака. - А тобі таке теж цікаво? Хм, ну що ж... Владіус викрадав чи купував людей, забавлявся з ними, експериментував, часто звільняючи від потрібних йому органів ще живих жертв, а після смерті захоплював душі у сфери, які зараз постійно носить з собою, щоб викликати нас за необхідності. Я чародію дуже подобаюся, тому моє тіло після смерті і мене у цій формі, яку ти зараз бачиш, він з насолодою любив бра...

- Все, все, годі, не хочу про це чути, - замахав руками Марко, який встиг пожалкувати про свою цікавість.