- 8 -

Рука завмерла над чорним металом хвіртки, а серце почало відбивати похоронний марш.

Його роздеруть і, можливо, саме цим всі моторошні пригоди в Темному королівстві й мають завершитися?.. як і безглузда лінія життя невдахи-програміста, який хотів стати героєм... не варто було погоджуватися на цю авантюрну прогулянку на кладовище, потрібно було просити про якийсь майстер-клас від великого некроманта, пояснити все і тоді, можливо, він ще б...

- І довго ми будемо на того немертвого дивитися?, - незадоволено пирхнув Гард, блискавично переміщаючись з мокрої землі на стовпчик забору.

- Я не піду, - прошепотів Марко, облизавши пересохлі губи.

Зомбі, який повільно рухався дорогою, зупинився на мить, наче принюхуючись до чогось, і продовжив свою подорож, постійно втрачаючи рівновагу через нерівності на кам'яній поверхні.

- Вони тебе майже не відчувають. Можеш не хвилюватися, - Моні протягнула прозорі пальці до хвіртки і одразу ж відсапнула від неї руку, коли отримала короткий електричний розряд від захисних чарів. - Пішли, а то Владіус потім буде гніватися, а я не дуже полюбляю все те, від чого отримує задоволення моя сестра... та й тобі не захочеться таке відчувати.

Почувши згадку про божевільну примару, яка вранці атакувала його в пошуках незрозумілого задоволення від болю, молодик сіпнув плечем і відчинив перепону, яка відділяла невеличке подвір'я некроманта від зовнішнього світу.

Як не дивно, але зомбі не атакував і зграя дивних тіней, які тулилися під стіною сусіднього будинку, не спробувала вийти на контакт з людиною, навіть руда відьма, що промайнула повз них у дивних чобітках з мишачими хвостами та гостроверхому капелюшку, здавалося навіть не помітила чудернацьке тріо перехожих.

Глибоко вдихнувши прохолодне повітря, Марко все ж таки рушив вперед за привидом, яка радісно перетнула межу маєтку.

- Ти можеш тепер втекти?, - поцікавився чоловік, розглядаючи мрійливу посмішку на обличчі дівчини, яка кружляла над дорогою, досить активно рухаючись вперед.

- Ні, - хитнула головою та і прикрила очі. - Здавалося, що без ошийника Заубер не зможе мене контролювати, але він в момент смерті прив'язав мою душу до примарної сфери і може в будь-який момент прикликати мене додому.

- А навіщо тоді чари на хвіртці, якщо він і так тебе контролює, а для мене, як виявилося, не ставив заборону?, - гмикнув Марко.

- А це не стільки захист від нашої втечі, скільки для нашої безпеки, - відповіла примара. - Гості тут різні бувають і краще не експериментувати з дозволами, якщо хоча б трішечки не впевнений в тому, що тобі не встромлять ніж у спину.

- Тобто Владіус довіряє Лічу і всім своїм гостям?, - молодик недовірливо вигнув брову.

- Та ні, тут ніхто нікому не довіряє, але є взаємовигідні умови існування, співпраця та страх, які формують коло спілкування кожного істоти нашого світу, - сказала Моні і, поглянувши на свого співрозмовника, відсапнулась назад, майже розчиняючись в огорожі.

Марко спочатку не зрозумів, що так налякало привида, але інстинктивно відскочив з дороги, випадково врізаючись в щось... чи в когось...

Падаючи на землю програміст помітив величезну роззявлену пащу, яка лякала своєю чорнотою та розмірами, якраз в тому місці, де він тільки-но стояв.

Наступним, на що звернув увагу хлопець, став сильний сморід та неприємні дотики чогось слизького та мокрого.

Молодик почав кричати та завзято борсатися, вивільняючись від шматків неприємної маси, яка постійно потрапляла то на обличчя, то на одяг.

- Пфф... дідько... та що ж це таке?!, - відповзаючи по пожовклій траві, що росла обабіч дороги, прохрипів Мар.

- Немертвий... був, - спокійно сказав Гард, уважно розглядаючи людину і додав, зітхнувши. - Ти його напевно вже повністю зламав. Сам хоч цілий?

- Так... здається, - кивнув юнак і почав перевіряти своє тіло на наявність пошкоджень.

Голова ціла, торс також відбувся кількома синцями, одна рука в нормі, друга і третя теж, обидві ноги без пошкоджень, от лише одяг забруднився сильно і... стоп! Яка третя рука?!

Марко ошаліло поглянув на свої руки, стиснувши їх для перевірки в кулаки. Всі три синхронно повторили рух.

- А-а-а!, - закричав молодик і, постійно посковзаючись на чомусь гидкому, все ж таки підскочив на ноги.

Одна з трьох верхніх кінцівок, які лежали поруч з його тілом на землі, залишилася на траві, продовжуючи стискати пальці кулак. Неподалік від неї помітно виділялась якась невизначена маса, дуже схожа на залишки тіла, яке добряче хтось спресував і перемісив, наче тісто, відірвавши від нього горезвісну руку.

- Ц-це я зробив?, - видихнув Марко, переконуючись, що його стандартний набір кінцівок в нормі.

- Угу, - гмикнули одночасно Моні та Гард.

- Але... але ж я не хотів, - розгублено сказав молодик.

- Ну, його можна було б спробувати зібрати, але пошкодження основи досить серйозне, - задумливо пробубонів кіт і, озираючись по сторонах, додав. - Швиденько збирай, мрр, запчастини цього немертвого і ховай у Заубера в дальньому сараї. Він наче без клейма.

- Щ-що? От це от... от цього от... зомбі збирати?!, - очі Марка розширилися від почутого і він зробив декілька кроків назад, а потім теж почав озиратися навкруги, згадуючи про страшну пащу, яку помітив, коли падав. - А де та пащека страшна, яка хотіла мною пообідати?

- Воно мене з'їсти хотіло, не хвилюйся, - Моні чарівно посміхнулася і зависла над залишками тіла, яке пошкодив слуга некроманта.

- Це була істота, яка виловлює неприкаяні душі і мініатюрним порталом, який формується в її пащі, переносить привидів до громадського склепу, де їх закупорюють в примарні сфери і продають чародіям, ну і всім іншим, кому це потрібно, - пояснив Гард, побачивши нерозуміння в очах хлопця. - Їх навмисне створили для цього. Трупні големи взагалі часто використовуються для громадських робіт. Вони мають самі неймовірні модифікації і дуже легко контролюються завдяки магії крові, адже некроманти в їх основу закладають живу істоту, душа якої запечатується в новому творінні під час смерті та стає рушійною силою голема... ну а інші запчастини завжди можна взяти навіть на звичайному кладовищі.