- 15 -

- А ти впевнений, що це зілля хоробрості? Ти ж наче не шаман, - задумливо сказав Марко, зазираючи в казан біля якого чаклував Грох.

- Точно тобі кажу, в мене дядько таким шаманом сильним був, що навіть після смерті приходив до стійла, ніякі печаті та обереги не могли йому перешкодити, - кивнув у відповідь немертвий, підсипаючи перетерте листя магічної рослини, яку нещодавно приніс йому новий товариш. - Ох, настраждались ми тоді з ним, а новообраний шаман навіть спав з цілим жмутом самих різноманітних амулетів і… з відкритими очима!

- І як ви його позбулися?, - поцікавився Гард, який вперше наважився піти з Марком до орка.

- Як, як... виписали в міської влади того монстра, що душі пожирає, - знизив плечима здоровань. - А що ще могли зробити? Своя кров, але ж мертвим не місце серед живих.

- Пфрр... ти це нашому правителю чи такому, як он, наприклад, наш Владіус, скажи, - фиркнув кіт. - Темні землі - місце, в якому здається, що живі випадково заблукали у світі мертвих.

- Так і є. Але орки завжди підтримували світло, а не темряву. І саме життя ми сприймаємо у якості дару природи, - зітхнув Грох, потираючи підборіддя, на якому дійсно росли дрібні люмінесцентні гриби. - Просто так склалося, що вільного простору стає все менше і ми змушені були перетворитися з кочівників на містян.

- Не розумію, чому ж тоді ви до світлих не пішли жити?, - слуга некроманта здивовано подивився на немертвого, який якраз додав в своє зілля ще якийсь корінь.

- На них магія розуму практично не діє, - відповів за орка кіт. - Крім того, темним часто потрібна груба робоча сила, а інші велети неохоче беруть замовлення в цих місцях. От взаємовигідні умови існування й примусили племена оселитися на приграничних територіях.

- Угу, взаємовигідні, якби ж то так і було, - махнув рукою Грох, показуючи, що всі ці розмови даремні і темні ніколи не ведуть чесну гру. – Все. Еліксир хоробрості готовий. Тепер трішечки почекаємо, щоб він охолонув і настоявся. Може одну-дві парті зіграємо?

- Давай, - посміхнувся брюнет, поспішаючи до плаского каменя.

Гард похитав головою і пішов за чоловіками, які, незважаючи на приналежність до різних світів, в прямому та переносному сенсі, змогли знайти спільну мову.

Під час минулої зустрічі Мар розповів орку про свої здібності і мрію звільнитися від повідка некроманта, визначивши основною перепоною в досягненні цієї мети - неможливість нормально навчатися і свідомо застосовувати силу. От якраз тоді, після декількох партій у Сектори, немертвий зібрав в голові розрізнені фрагменти інформації і запропонував молодику свою допомогу.

Саме тому сьогоднішня прогулянка на міське кладовище розпочалася зі збору рослин, які Грох описав, як зміг, і Марко, відповідно, також як зміг, потім ідентифікував, використовуючи свою здатність бачити енергетику чародійських предметів.

- Ну, хто буде першим куштувати?, - завершивши гру перемогою, поцікавився немертвий.

- Емм, можливо ти?, - запропонував молодий чоловік, з тривогою позираючи на дивну субстанцію з різким запахом, який здавався таким важким та матеріальним, що викликав різь в очах і сльози.

- Ха, та це без питань! Тільки от, я чомусь впевнений, що на неживу плоть це диво-зілля не подіє, - засміявся здоровань і, підхопивши казан однією рукою, зробив декілька великих ковтків.

- Ну, як ти? Не подіяло?, - кіт з людиною подалися вперед, уважно розглядаючи свого співрозмовника.

- Е-е-е... ні, - хмикнув Грох і завмер, наче до чогось прислухаючись. - Хоча... зачекай... ось тут щось рухається... е, ні, то ж трупоїдний черв в мене нещодавно під ребрами оселився. Я йому навіть ім'я дав і...

- От же ж, давати ім'я хробаку, який його пожирає... і ви ще дивуєтеся, що темні змогли надурити орків, - фиркнув Гард.

- Ну, мені тут самотньо... і, взагалі, це все - не твоя котяча справа!, - ображено відповів немертвий. - Щось не подобається? То можеш йти! Я тебе тут не тримаю.

- Вибач його, просто ми не хочемо, щоб тебе... емм... з'їли, - швидко сказав Мар, поки його товариші не пересварилися остаточно.

- Ні, Пфрих не такий! Він зовсім трішечки бере, щоб не загинути, - посміхнувся орк.

- Пфрих? А чому ти так його назвав?, - кіт навіть забув про початок суперечки і своє бажання гордо мовчати, коли почув ім'я, яке цей дивний немертвий дав своєму улюбленцю.

- Ну, коли на цвинтарі тихо, а малюк починає шукати зручне місце, то саме з таким звуком він протискається між залишками м'язів та кістками, - знизив плечима Грох. - Того й не вигадував, назвав так, як він сам може себе називати.

- Ненормальний, - прошепотів Гард так тихо, щоб його почув лише Марко, який сидів поруч.

- Так, щось ми розговорилися, а відвар скоро втратить половину своєї магії, - плеснув у долоні здоровань. - Так хто готовий позбутися страху і нарешті почати рухатися вперед?

- Гаразд... давай я, - зітхнув слуга некроманта і потягнувся за кам'яною саморобною чашею, яку якраз наповнив його товариш.

- Ні, а якщо воно для тебе виявиться отрутою?, - пошматована життям чорна істота сміливо кинулася під лапи орку, намагаючись не допустити його до людини.

- Гард, перестань, - зітхнув Мар, все ж таки дотягуючись до чаші. - Тут нормально померти не дадуть, я це вже зрозумів за декілька тижнів... та й не життя це - постійний страх і жахіття, як у снах, так і в реальності... тому... будьмо!

Після останніх слів брюнет припав губами до кам'яної чаші і, намагаючись не акцентувати увагу на смаку рідини, яка обпікала всі тканини, до яких торкалася, вилив в себе все до останньої краплини.

Пекло перемістилося з ротової порожнини в горло, обдало полум'ям ніс і побігло вниз по стравоходу, наповнюючи дикою енергією кожну клітинку тіла.

- Відчуваєш?!, - здоровань аж підскочив від нетерпіння, очікуючи схвального відгуку від товариша.

- Тх-ах...кха-кха...ак, - прохрипів молодик, намагаючись вирвати в оточуючого простору хоча б декілька додаткових ковтків повітря.