- 17 -

- Мар, вставай!, - щось м'яке та пухнасте торкнулося обличчя слуги некроманта, який, здавалося, тільки заплющив очі.

- Ммм, Гард, дай відпочити, - молодик спробував відмахнутися від кота, перевертаючись на інший бік.

Декілька секунд тиші, в якій відчувалася обурена напруга маленької чорної істоти і знову:

- Мар! От же ж... Мар! Вставай, кому кажу?! Чи ти, можливо, вже вирішив ким хочеш стати - вбивцею чи жертвою на вівтарі?!

- Що? Ні!, - Марко сів на ліжку ще до того, як встиг розплющити очі, мало не скинувши свого товариша на підлогу. - Не хочу вбивцею... і жертвою також не хочу...

- Тоді годі витати в чарівному світі сновидінь і гайда за мною, - впевнено сказав фамільяр некроманта, зістрибуючи з ліжка.

- Зачекай, - хлопець сонливо протер очі і потягнувся за взуттям, яке все ж таки спромігся зняти перед сном. - Що ти вигадав?

- Я тут поспілкувався з однією рудою відьмою, яка дуже хотіла тебе бачити, але, через те, що ти тут відпочиваєш, вимушена була годину, чи навіть дві, пити настоянки з нареченою нашого господаря і слухати про "таке чудове та моторошно-аристократичне" планування весільної церемонії, - фиркнув Гард, перекривляючи сукубку.

- Аманіта приходила?, - здивовано запитав чоловік, пригадавши ім'я рудої, яке чомусь асоціювалось у нього з отруйними грибами. - Знову якісь проблеми з сестрою?

- Та ні, - хитнув хвостом чорний хитрун, примруживши очі. - Вона якийсь рецепт цікавий знайшла, де потрібна підзарядка некроенергією, а з Владіусом ділитися не захотіла. Детальніше не розповім, так як ми не дуже довго розмовляли.

Марко підвівся з ліжка і почав міряти кроками кімнату.

- Якщо вона вирішила з'явитися вночі, коли Заубер явно вдома, то певно щось дійсно важливе знайшла, - пробубонів юнак і, зупиняючись, уважно подивився на свого співрозмовника. - А яке відношення вона має до сьогоднішнього жертвоприношення та твого задуму з моїм порятунком? Поясни нарешті, будь ласка!

- Так я ж намагаюся, - ображено фиркнув кіт. - Після розмови з нашою майбутньою господинею, відьма вийшла на подвір'я в досить поганому настрої.

"І з оцією... з цією!... Ууу... Владіус і Мар будуть... ууу, ненавиджу!", - приблизно так шипіла вона, направляючись на вихід і висушуючи чорні троянди на кущах, що ростуть біля воріт.

А тут я, такий гарний і загадковий, на стовпчику сиджу і кажу: "Владіус добровільно на сукубку погодився, а Марка шкода, дійсно ж ніхто не цікавився чи хоче він тут бути, ще й з цією напівкровкою. Але ошийник так просто не скинути і до приємної компанії не втекти..."

- Ну ти даєш, - посміхнувся слуга некроманта.

- Слухай далі, не перебивай, і так часу мало залишилося, - серйозно відповів кіт і, після того, як Мар кивнув, продовжив. - Відьма вже на підпитку була, тому висушила ще декілька троянд, постояла, подумала і каже: "Ошийник зняти можна досить легко, потрібно лише знайти в Темному королівстві магічну істоту, яка візьме на себе відповідальність за звільнення раба і скаже коротке заклинання-клятву".

А я такий: "Ех, я б звільнив його, адже Мар - мій найкращий друг, але я ж сам в неволі у некроманта".

А відьма: "Так давай я тебе звільню (за простого кота Заубер не буде на мене сердитись), а ти нашого молодого чародія від неволі врятуєш і до мене приведеш! А я вас заховаю. Обіцяю!"... і така - раз!... помахала руками, енергією своєю на мене посвітила і таки сказала клятву, звільняючи мене від ошийника! А я до тебе одразу ж.

- Ого, круто! Так тепер ти теж вільний?!, - радісно вигукнув молодик, сплеснувши в долоні. - Але ж я і так без ошийника зараз, адже Владіус його не поновив, вирішивши, що мою покору підсилить додатковим заклинанням на магії крові.

- Та знаю я про це, знаю, просто шанс гарний з'явився, чому б не скористатися, - відповів чорний хитрун. - Так що, бери свої речі і побігли!

Марко завмер на секунду, а потім швидко почав переривати все в кімнаті, перевіряючи чи випадково не залишив нічого важливого.

В процесі перекошений стілець таки доламався, простирадла на ліжку перетворилися на скручену купу лахміття, а блакитний вогник магічного факелу розгорівся надзвичайно сильно, певно через сильний потік енергії, яку несвідомо почав вивільняти Мар через хвилювання.

- Наче все, - резюмував колишній програміст, поплескавши себе по кишенях і прилаштовуючи за пояс магічний фоліант для малюків-некромантів, який забрав з бібліотеки Заубера.

- Книга непоганою виявилася?, - фиркнув кіт, відстежуючи дії юнака.

- Угу, я там таки вичитав про потоки, зрозумів, що і як зміг зробити під час підзарядки еліксиру, знаю тепер як Зомбіка потрібно підживлювати... ой, нам ж його з собою забрати потрібно!, - сказав слуга некроманта і поспішив на вихід.

- Краще б пізніше..., - почав було фамільяр, але замовчав, коли побачив незадоволений погляд товариша. - Зараз, то зараз, я ж нічого не кажу проти цього.

Обережно пробираючись темним коридором до кухні, Марко постійно зупинявся, прислуховуючись до шурхотіння в будинку і довгих скрипів-зітхань. Здавалося, що маєток розуміє наміри хлопця і не хоче відпускати того, хто вперше за стільки десятиліть почав дбати про нього.

- Не сумуй, можливо ще зустрінемось, - молодик інтуїтивно поклав долоню на тепле дерево відчищених власноруч панелей.

- Ти що, з будинком розмовляєш?, - здивовано запитав Гард.

- Так, мені здається... ой!, - брюнет відчув гострий біль в долоні і відсапнув її від стіни.

- Що сталося?, - кіт з тривогою глянув на кінцівку товариша.

- Він мене вколов!, - шоковано відповів хлопець, показуючи глибоку рану на руці, з якої текла кров.

Мар з образою глянув на панель, збираючись висказати своє незадоволення кровожерливому маєтку, але промовчав, простоявши хвилину з відкритим ротом.

В тому місці, де тільки-но була його долоня, з крові сформувався дивний символ, який ледь підсвічувався в темряві. Малюнок помиготів і зник, втягуючись в дерев'яну поверхню.