- 21 -

- Я б міг звикнути до такого життя… от би ще свій звичний вигляд повернути, - голос Гарда пролунав з-за стіни, вириваючи темного з роздумів про життя і невеселі перспективи, які зовсім не хотіли вимальовувати щось конкретне на майбутнє. - От чого світлим не займати, так це тяги до вишуканих дрібниць та комфорту. Ми тут вже декілька днів і я досі не вірю, що ці чистенькі кімнати вони називають тюремними камерами.

- Ну, ми ж наче наразі перебуваємо у невизначеному статусі і маневруємо між тим, щоб називатися шпигунами Темного королівства і потрапити на допит, та шанобливим ставленням до нас, як до гостей, які в приватній розмові щиро розкриють всі таємниці підлих некромантів, які тримали нас в полоні, - знизив плечима Мар, повертаючи голову до вентиляційної решітки, яка дозволяла товаришам розмовляти одне з одним. - В усьому цьому мене бісить лише те, що вони вже стільки днів не можуть визначитися зі своєю позицією.

Молодий чоловік зітхнув, підхопивши з витонченої тарілки соковите яблуко, і, вмощуючись зручніше на м'яких подушках свого ліжка, продовжив читати посібник для некромантів-малюків, який в нього навіть не подумали вилучити. Хоча, їх і не обшукували після затримання.

- Кхе-кхе, молоді люди, я вибачаюсь, що втручаюсь у вашу розмову, - хриплий голос пролунав зовсім поруч і брюнет активно закрутив головою в пошуках його джерела, через мить зупиняючи погляд на вентиляційній решітці, яка знаходилася в його камері з іншого боку від кімнати фамільяра. - Мене звати Маріус, мені вже більше сотні років і я - світлий чародій, точніше навіть можна сказати, що я - алхімік.

Але зараз не про це. Мене перевели в ці апартаменти вчора і з ваших розмов я зрозумів, що ви навіть загального уявлення не маєте про внутрішню систему управління в Світлому королівстві.

- Вітаємо. Я - Марко, а мій друг - Гард, - подумавши секунду, темний вирішив все ж таки продовжити спілкування з незнайомцем, якщо вже цей дід і так чув усі їх розмови за останню добу. - І ми дійсно уявлення не маємо про те, що і як відбувається всередині цього королівства, оскільки вперше потрапили сюди.

- Все досить просто і складно одночасно, - гмикнув чоловік за стіною. - Для кожного виду діяльності у нас є своє управління, що підпорядковується комусь з магістрів, які входять до Ради Верховних. Залежно від рівня складності і важливості питання, звернення, які пишуть місцеві жителі у відповідні інстанції, осідають в одного з регіональних, місцевих чи загальнокоролівських уповноважених радників чи їх помічників. Потім їх розглядають, готують офіційний опис питання і відповідь, за потреби звертаються до суду чи магістрату, тому у нас все так чітко і виважено працює, хоча і трішечки... хм, як би це сказати...

- Довго і нудно, - фиркнув кіт, який уважно слухав нового співрозмовника.

- Угу, бюрократія в чистому вигляді, - кивнув колишній програміст, розглядаючи райдужну пелену, яка переливалася на місці скла у вікні і вказувала на наявність чарів захисту від проникнення в приміщення і від втечі з нього відповідно.

- Ну, кхм, так... очевидно, що все так і є, - відповів Маріус. - Але все працює як механізм відліку - чітко і без серйозних відхилень.

- Світло і Темрява, День і Ніч, Порядок і Хаос... і чому я не здивований, - гмикнув Марко, проковтнувши ще один шматок яблука. - Все так очевидно і класично, що аж нецікаво. Одвічне протистояння двох антагоністів, яке використовують політики і релігійні фанатики усіх світів та історичних періодів, які мені відомі.

- Вибачте?, - світлий алхімік явно був збентежений філософськими роздумами, які почув від хлопця.

- Ні, не звертайте уваги, це в мене думки прориваються на волю, - відповів йому Мар і одразу ж змінив тему. - То, як на Вашу думку, довго нас тут ще тримати планують?

- Я думаю, що ще декілька днів, можливо трішечки довше, - сказав чародій. - Прохання швидше за все подала онука одного з Верховних, якщо я все вірно зрозумів з ваших розмов, але в той самий момент подання про вторгнення від командуючого гвардійців зробило маленький збій в системі, яка тепер мусить звести ці справи в одну. Вони ще й, швидше за все, справу про зникнення одного з радників сюди припишуть і протистояння з Темним королівством... тому точну кількість днів, які вам доведеться тут відсидіти, я назвати не можу. Вибачайте.

- Ну, тепер ми хоч знаємо, що справа в бюрократичних нюансах, а не в тому, що радники ніяк не можуть визначитися з тим, як нас допитувати чи стратити, - знову гмикнув колишній слуга некроманта.

- О, що Ви, про страту й мови бути не може, - засміявся чоловік у відповідь. - У нас вбивство вважається нераціональним. Усіх, хто не відповідає статусу добропорядного мешканця Світлого королівства, відправляють на громадські роботи.

- Невже все так просто і в'язні жодного разу не чинили бунт?, - недовірливо перепитав темний. - Ватажків ж завжди страчують, адже підкорити таких чи зламати майже неможливо.

- А хто говорить про в'язнів?, - тепер здивування зчиталось в голосі світлого. - У нас є відділ мнемоністів, які чистять пам'ять злочинцям, вживлюють їм кристали покори і програмують на визначенні завдання. Люди після цього із задоволенням виконують роботу, яку їм дають, адже вважають її сенсом свого життя.

- Дідько, вони гірші за темних, - шоковано прошепотів Гард. - Там хоч особистість не знищують, максимум вбити можуть, і це, як на мене, краще, ніж прожити бездумною істотою, яка виконує забаганки господарів.

- Ну, життя - це подарунок Вищих сил, як Природа і магія, - старий все ж таки почув фамільяра. - А от як його використати - це вже рішення кожного особисто. Всі, хто порушив правила, робили це свідомо і суспільство має право знати, що воно захищене від тих, хто народився з моральними вадами і становить загрозу.

- З моральними вадами, треба ж таке… А за що Ви тут?, - поцікавився Мар, який ніяк не міг позбутися від набридливої думки про те, що новий знайомий може бути звичайним засланцем, якого підсадили до них для витягування інформації.