- 28 -

- Ви впевнені, що це допоможе?, - з кабінету ректора вийшло декілька поважних магів і двоє юнаків з закам'янілими обличчями, які тримали в руках скрині обплетені чорними джгутами енергії.

- Так, мало хто спроможний зберігати таємниці після декількох годин проведених наодинці зі своїми страхами, - Поламбіру посміхнувся і ледь помітно схилив голову в чисто символічному прояві пошани до співрозмовників.

- Що ж, можливо Ви маєте рацію… інколи потрібно ледь переступити межу дозволеного задля безпеки країни, - кивнув у відповідь один з чоловіків. - Рада Верховних дає дозвіл на... емм... Ваш експеримент з використанням нового заклинання під час допиту.

- Нового, але ж..., - почав було чародій, який стояв поруч з цим магістром.

- Так, саме нового, я ж змінив методику і назву, - хижо посміхнувся ректор і усі на мить завмерли, а потім синхронно закивали головами, погоджуючись з досить непевним аргументом.

- Що ж, гес Поламбіру, чекаємо на новини, - сказав перший маг і делегація вирушила далі по коридору, залишаючи ректора з дивними молодиками.

Голоси відвідувачів затихали, але трійця так і стояла нерухомо, наче на щось очікуючи.

Через декілька хвилин пролунав звук, що чимось нагадував струну, яка розірвалася від напруги.

- Все. Охоронні чари Верховного знято, - сказав Пломбір і подивився на своїх супутників. - В мене запланована важлива зустріч. А ви підсилюйте ефект чарів на наших ув'язнених і в жодному разі не відволікайтеся. Повернуся і самостійно виведу їх на критичний рівень. Питання?

Юнаки синхронно хитнули головами, один в один як Верховні під час розмови з їх керівником, і так само чітко та виважено зайшли до кімнати.

- Хм, можливо я забагато темної магії в них влив, - гмикнув ректор і провів рукою по бороді. - Хоча, хіба це погано, коли ти вмієш створювати ідеальних воїнів, які, наче живі големи, бездумно виконують твої вказівки? Або ж коли без зайвих розмов отримуєш усе, чого тільки забажаєш, від законників, королів, студентів... Цікаво чи такою ж слухняною, як і її подруга, буде наша геса, яку так старанно оберігав старий горгуль... Ха, так тепер ж у мене є можливість це перевірити!

Марко, який нерухомо стояв в ніші за гобеленом, що в свою чергу заховався за масивним лицарським обладунком, затамував подих, слухаючи монолог світлого чародія... хм, чи такого вже й світлого?

Ректор ще раз озирнувся на двері і швидко пішов коридором у напрямку центральної частини будівлі.

- Так, ну і що ж мені тепер робити?, - гмикнув темний, покидаючи своє укриття. - Один проти двох... такий собі варіант, хоча є надія, що Гард допоможе, якщо я зможу його звільнити, він ж напевно в кайданах сидить там.

Цікаво, про які страхи і заклинання говорив цей ненормальний... ще й магістрів при цьому так явно і майстерно зачарував, що ті дали згоду на щось заборонене.

Молодик покрутився на місці, в пошуках хоча б чогось гідного для захисту від помічників світлого, але нічого окрім обладунків, які очевидно були імітацією справжнього обмундирування, не знайшов, тому зняв з макету лицаря масивний меч і потягнув його до дверей.

- Якийсь він заважкий для макету… чи то мені тренуватися більше потрібно, - знову гмикнув Марко і декілька разів підійняв і опустив свою зброю задля перевірки маневреності. - Що ж, двічі померти я не зможу, а йти треба, чого задарма час витрачати... ха, чув би мене Гард, от же ж сказав - двічі не зможу... ха-ха, Мордіал може примусити й десяток разів смерть пережити!

З цими словами, дивним чином покращивши на дещицю собі настрій, юнак штовхнув двері і, замахуючись мечем, заскочив всередину.

- Всім стояти! Не рухатися! Руки за голову і... і на підлогу швидко!, - закричав чародій і зойкнувши відкинув свою зброю на підлогу. - Ой!

З червоних очей кам'яного змія, який нависав над кріслом ректора, вдарили світлові промені, що були схожі на справжні лазери. Вони поцілили в меч і в одну мить розігріли його так сильно, що залізяка почала плавитися.

- Упс, - Мар почухав потилицю, спостерігаючи за тим, як його надія перетворюється на калюжу, і перевів погляд на присутніх.

Як не дивно, але на нього ніхто навіть не планував нападати.

Помічники Пломбіра стояли зі своїми скринями, що вже були відчиненими, біля зручних крісел для відвідувачів, в яких сиділи Гард та Аманіта... без кайданів!

Колишній слуга некроманта хотів покликати друзів і пояснити, що саме час втекти, оскільки круті маги вже пішли, але темні завихрення енергії, які плинно рухалися зі скринь до маківок полонених, неоднозначно вказували на те, що його спроба виявиться марною.

- Що ж ви робите, - прошепотів Марко і, підхопивши перше, що потрапило під руку, кинувся на одного з молодиків.

Несподівана атака примусила дивного юнака впустити скриню.

- На! От тобі! Відпусти його!, - повторював брюнет, продовжуючи лупцювати мага макетом якоїсь башти, що після кожного удару все більше деформувалась.

Опонент чародія повільно опустив голову, поглянувши на скриню під своїми ногами, з якої по кімнаті розповсюджувалася хаотична енергія темряви, а потім перевів погляд на свого супротивника та його неефективну зброю.

- Хм, картонний чи що?, - Марко теж подивився на зіпсовану башту і відкинув її в сторону, піднявши стиснуті в кулаки руки, готуючись до оборони.

Помічник світлого хитнув головою, показуючи, що його противник даремно сподівається на фізичне протистояння і, криво посміхаючись, підняв руку, формуючи в ній світлову сферу.

- От же ж, - колишній програміст ледь встиг відскочити, пропускаючи повз себе смертоносну магію, яка в один дотик пробила дірку в спинці дивану біля стіни.

Юнак закрутив головою і, переконуючись в тому, що полонені, як і другий дивак зі скринею, не реагують на актив, що відбувається навколо них, кинувся до одних з дверей, які побачив в дальньому кутку приміщення.

Заскочивши до просторої комірчини, яка була схожою на мініатюрну лабораторію, витягнуту в невеличкий коридор, чи навіть, якщо бути точнішим, на склад різноманітних еліксирів, Марко підтягнув до перепони між кімнатами тумбу, на яку для надійності поставив ще й стілець.