- 29 -

Нормальне сприйняття реальності повільно поверталося до Марка, перемежовуючись з дивними видіннями, які йому навіяв Морфей в країні сновидінь.

Головний біль, який супроводжував усвідомлення себе і останніх подій, що відбувалися з молодим чоловіком, доповнювався впертим булькотінням гігантської риби з чорними щупальцями, що ніяк не хотіла зникати з суцільної темряви, на яку перетворився сон юнака.

- А якщо ми спробуємо вийти через вхід для обслуговуючого персоналу?, - раптом в хаотичному хорі настирливих звуків з'явився знайомий голос... о, так це ж Гард говорить!

- Не варіант. Нам доведеться через весь палац йти в бік кухні та складських приміщень, - відповів йому хтось інший... хм, а це вже чужий голос, незнайомий.

- Ну, не може такого бути, що тут все контролюється на такому високому рівні, що ми прослизнути не зможемо!, - вперто продовжив фамільяр.

- Коли я навчалася в цьому Університеті магії ми з подругами любили вночі гуляти містом і втікали назовні з крила студентів, яке з'єднане галерейним переходом з гуртожитком, через один таємний прохід, - до розмови долучився мелодійний голос Аманіти. - Можливо там спробуємо прослизнути? Нам головне в місто вийти, а там знайдемо допомогу.

- Так, тут серйозні чари не такі потужні, якими мали б бути, та й міжпросторові переходи блокуються, - зітхнув незнайомець. - Так би ми вже давно перемістились з цих земель додому.

Можемо спробувати варіант зі студентським крилом. Його теж контролюють, але навряд зараз хтось здогадається шукати нас там.

- Я звісно вибачаюсь, але мене все непокоїть одне питання... як ще один темний чародій зміг потрапити в цитадель світлої магії? Я навіть не чув про Вас! Ви шпигун чи може також полонений? Щось мені не віриться, що Ви помічник магістра, - в перемовини втрутився Маріус... хм, як же ж багато людей тут зібралося... все, потрібно швиденько прокидатися, а то так все цікаве проґавити можна!

Марко спробував розплющити очі і застогнав від болю, який з новою силою увірвався в його черепну коробку, активно відбиваючи відбійним молотком ритм, що так дивно поєднувався з булькотінням клятої риби-восьминога.

- О, прокинувся!, - тонкі холодні пальці торкнулися голови молодика, а до його губ приклали щось тверде, наче якусь склянку чи щось подібне. - Відкрий рота, спочатку потрібно випити трішечки води, а потім я тобі дам чудодійне зілля, яке відновить сили і покращить самопочуття.

- Кхе-кхе. Дякую... Наркоту приймати не буду, навіть не проси, - зробивши декілька ковтків, спробував пожартувати темний.

- Що не будеш?, - розгубилася руда відьма.

- Зілля, яке на короткий час створює ілюзію бадьорості і наче тонізує організм, викликає при цьому страшні або чарівні райдужні галюцинації, а потім руйнує органи і нервову систему людини, за короткий проміжок часу вбиваючи її... ну, якось так Мар пояснив це слово, яким він називав раніше майже всі дивні відвари, - сказав Гард і підійшов ближче до товариша. - Ти як? Аманіта тобі пропонує майже таку ж штуку, яку я пив після пробудження. Воно не нашкодить, а допоможе. Не хвилюйся.

- Гаразд, - скривився чародій, пригадавши дивну субстанцію, що спокійно висіла на одязі кота, а потім переїхала до його рота.

- От і молодець, - жінка поклала невеличку кульку на язик колишнього програміста, який широко розкрив рота і заплющив при цьому очі, а потім несподівано, наче малу дитину, погладила його по голові. - Скоро минеться, я добре знаю, як це боляче спустошувати свій резерв такими великими порціями без попередньої практики. Колись я мріяла бути кращою в усьому і робила такі ж помилки ще під час навчання.

- Дякую. Вже допомагає, - кивнув молодик, відчуваючи полегшення.

Все ставало звичним, окрім звуку булькотіння риби зі сну, що так і не зник.

Марко озирнувся навколо і зрозумів, що вони знаходяться в магічній лабораторії, де на поличках примостилися старовинні книги та різноманітні еліксири з інгредієнтами, а на велетенському столі, що стояв посеред кімнати, проходила якась хімічна реакція в чудернацьких колбах з увігнутими боками та трубками, які їх з'єднували. Саме від цієї скляної конструкції і линув той неприємний звук.

Темний зітхнув, розуміючи, що ця частина кошмару деякий час буде поруч з ним і в реальності, а потім оглянув усіх присутніх, зупиняючи погляд на незнайомому молодику з довгим ідеально прямим волоссям, яке ледь виблискувало в світлі магічних факелів, хоч і було чорним, наче крило ворона. А ще у цього чоловіка були криваво-червоні очі, ще більш моторошні, ніж у Гарда... чому? Хм, напевно через те, що здавалося, наче в них час від часу, на якусь майже непомітну мить, утворюється справжнє темне провалля, від якого хотілося бути так далеко, як тільки можна.

- Темної ночі, гес Заубер, - ледь посміхнувся незнайомець. - Мене звати Лент. Приємно познайомитися особисто.

- Навзаєм, - кивнув чародій і поглянув на вчителя. - Там, біля кабінету ректора, ти також мене назвав Заубером... чому? Я ж не він! І... і що таке оте гес, яким мене вкотре називають. Я думав, що Геса - це друге ім'я Стелли чи щось таке, але явно помилився.

Дідько! Нам ж Стеллу рятувати потрібно, до неї ректор пішов!

- З нашою чародійкою все гаразд, я її бачив. А з іншим… Мар, тут така справа... навіть не знаю, як тобі це пояснити, - зітхнув алхімік і відвів погляд. - Верховні повідомили, що ти нащадок некроманта Заубера і тебе, як небезпечного темного шпигуна, вже активно розшукують.

Я так злякався, що поспішив сюди, щоб знайти і попередити вас, але... вибач, я при цьому навіть ненадовго повірив, що ти міг дійсно бути агентом темних сил. Але потім все змінилося, я швидко оговтався від першої реакції, яка була викликана звичкою повністю довіряти владі, і тепер так не думаю.

- Я? Нащадок?, - здавалося, що очі молодика зараз вилізуть зі своїх зручних очниць. - Що за дурня?!

- Так, наш шанований Маріус каже правду, - новий знайомий ледь посміхнувся і схилив голову на бік, розглядаючи Марка, наче чудернацьку тваринку в зоопарку. - Після смерті некроманта всі намагалися знайти його нащадка. Навіть правитель темних земель долучився до пошуків, використавши надзвичайно сильне заклинання крові, адже йому було цікаво, хто ж цей таємничий чародій, якого прийняв його родич, який сторонився всіх і всього навколо.