- 32 -

- Ай... та що ж це таке... ой, - голос Гарда час від часу долітав до Марка з темряви, яку ледь розривало світло магічних світляків.

- Та що ж ти такий незграбний, - зітхала Аманіта і в голові їх процесії спалахувало зелене сяйво. - Я розумію, що людиною ти бігаєш не так вже й довго, але ж ти по природі кіт! Де твоя грація, передчуття небезпеки, маневреність?

- Напевно залишилися в звичному для мене стані, там де я... ай... з облізлим хвостом і на чотирьох лапах... ой... дякую, - відповідав фамільяр, рухаючись вперед.

Тунель виявився не таким вже й довгим, але досить вологим, з важким повітрям та дивними слимаками на стінах, які починали розбризкувати гидку помаранчево-коричневу субстанцію тоді, коли біля них з'являлося потужне джерело світла, тому чародійні сфери налаштували на мінімум, щоб не провокувати неприємних мешканців тунелю.

- Ми вже маємо бути за межею території університету, - задумливо сказав Ленс. - Завертайте в бічне відгалуження коридору.

- Тут ще й відгалуження якісь є?, - Мар примружив очі, намагаючись хоча б щось розгледіти в тунелі, який продовжував бігти вперед і візуально наче зовсім не планував розділятися.

- Так, ми вже три таких повороти пройшли, - кивнула Стелла і потягнула молодика до стіни, в якій... тільки-но розчинився вампір! - Не бійся, це лише своєрідна ілюзія. Он бачиш вгорі знак сфери викарбувано? Це таємне послання для відвідувачів, в якому натякають, що тут можна вийти до кварталу чародіїв.

Знаєш, як не дивно, але тут усі магічні конструкти, та й роботи взагалі, виконано дуже якісно, хоча й створили цю дорогу до свободи звичайні студенти. Подейкують, що в формуванні тунелю брав участь навіть попередній ректор університету, щоправда ще під час навчання, але він ніколи не блокував його навіть у поважному віці, таємно радіючи, що його творіння використовують і вдосконалюють наступні покоління.

Юнак криво посміхнувся, хвилюючись через нові випробування, і кивнув, після чого, затамувавши про всяк випадок подих, пірнув в ґрунт разом з гесою.

І одразу ж ледь не випустив все повітря з легень, коли побачив, як на кінчику носа засвітився бридкий слимак, що знайшовся дивним чином на його шляху під час переходу в ілюзорну матерію.

Марко підсвідомо не роздумуючи махнув пальцями, збиваючи слизьку істоту вниз, і лише в процесі руху усвідомив, що нічого при цьому не завадило йому підняти руку.

Відчуття було досить дивним. Він рухався крізь товщу землі, бачив її збиту, але досить розрізнену структуру, навіть якогось хробака і декілька корінців зміг виділити, але при цьому його тіло не відчувало супротив і проходило через субстанцію вільно, наче знаходилось на відкритому повітрі.

Через декілька секунд Мар зрозумів, що ноги опинилися на досить нерівномірній поверхні і, поглянувши вниз, побачив широчезний корінь якогось дерева, що своєрідною доріжкою тягнувся вгору всередині ілюзії, якою вони рухались.

Декілька кроків і от вони з Стеллою в одну мить опиняються в темній норі, світло в якій можна побачити лише у вигляді слабкої плями, що певно була виходом з неї.

Дивина. Здається, це була складна секундна телепортація, така короткотривала, що її важко було помітити.

- Давай, повзи вперед, - дівчина, вказуючи напрямок, випадково штурхнула Марка і, відсапуючись назад, зрозуміла, що за щось зачепилася. - Ой, не повзи!

- Що? Та я на місці лежу, - примружуючи очі, щоб розгледіти подругу, відповів молодий чоловік, прораховуючи при цьому, як краще протиснутися вперед... чи можливо варто спочатку проштовхнути Стеллу, яка зараз щось намагається знайти пальцями в зоні його грудей, притуляючись обличчям до торсу трохи нижче, і чомусь при цьому систематично смикає його за куртку. - Я звісно не скаржуся, але... що ти робиш?

- Допоміг би краще!, - фиркнула чародійка і, більш жалісливим тоном, додала. - Я за щось волоссям зачепилася.

- От же ж, - Мар швидко перевірив верх блискавки і ґудзики, на один з яких якраз і впіймалася красуня. - Все, розплутав.

- Дякую, - видихнула блондинка, намагаючись розправити розтріпані пасма. - Щось я не подумала, що по черзі потрібно йти. Це місце підлаштовується під чародія, який виходить з тунелю. Ми з тобою не масивні, але воно розраховане на одну людину і додаткові кінцівки прилаштувати в цій норі немає як.

Дівчина обережно випросталася, витягуючи руки вгору, і схопилася за якийсь виступ, що теж, швидше за все, був коренем дерева, після чого гнучкою змією стрімко почала рухатися до світла. В цей момент чорнокнижник притискався до стіни, намагаючись звільнити подрузі якомога більше місця для маневру.

- Довго ви, - холоднокровно сказав Ленс, але було помітно, що він незадоволений затримкою. - Я відчуваю, що на подвір'ї університету вже працює два загони магів. Потрібно поспішати, адже в місті нашу енергетику визначити буде набагато легше.

Всі мовчки рушили за вампіром, який зміг зникнути в тіні розлогого паркану з масивних зелених насаджень, який надійною перепоною огортав маєток невідомого аристократа.

Рухаючись вздовж кущів компанія час від часу завмирала, підкорюючись знакам брюнета, який так впевнено відводив їх все далі від Університету магії вечірніми вулицями, які освітлювалися місцевим світилом майже так само добре, як і вдень.

- Стоп! Далі проходу немає, а з обох сторін вартові, - Ленс зупинився і уважно поглянув на своїх супутників. - Сподіваюся ніхто не забув чари простої левітації?

І, ще до того моменту, як Мар встиг сказати, що він їх навіть нормально не знав, його та Гарда схопив чорний вир, на який практично перетворився швидкий вампір, і потягнув вгору.

- А-ай, - здавлено крикнув молодик, але одразу ж дивом зміг взяти під контроль свої емоції і прикусити губу, щоб раптово знову не видати якийсь зайвий звук.

- Попередження не було б зайвим, - фиркнув кіт, коли їх поставили на дах, а поруч приземлилися інші члени команди.