- 33 -

З цілковитої темряви почали проступати образи предметів. Мар раптом зрозумів, що всі ці речі були на диво знайомими, від них поширювалась досить своєрідна енергетика затишку та тепла, незважаючи на суцільний безлад, що панував в приміщенні, в яке компанію переніс портал з світлого королівства.

- Вітаю з поверненням додому, - Ленс плеснув Марка по плечу і посміхнувся.

- Додому, - прошепотів темний, розглядаючи кабінет некроманта, в якому вони опинилися.

Як не важко було це визнавати, але вампір мав рацію і колишній програміст дійсно тепер сприймав це місце так, наче це його рідний дім, що зустрічає недолугого господаря після довгого відрядження.

- Ленс, а ти випадково не знаєш, що то за дивну фразу вигукнула Стелла в момент нашого переміщення?, - брюнет раптом згадав страх в погляді геси і все ж таки наважився запитати у свого співрозмовника про застереження дівчини. - Я майже впевнений, що вона говорила про...

- Про мене, - спокійно погодився Ленс, який явно навіть не планував виправдовуватися.

- І що то за санг-щось там інтер-якось там?, - вигнув брову молодик, очікуючи на більш детальне пояснення.

- Сангвінулентус інтерфекторем - одне з імен, яким мене називають, - знизив плечима чоловік. - Щось на кшталт кривавого вбивці. Не зважай на це.

В кімнаті запанувала тиша. Гард, який знову перетворився на кота, здивовано відкривав і закривав рота, Маріус задумливо почав смикати себе за чубчик, як робив в хвилини найбільшого занепокоєння, а Аманіта взагалі відводила погляд, намагаючись заховатись за перевернутим столом.

- Мар! Нарешті ти повернувся!, - поруч з юнаком замиготіло повітря і через мить з'явилася радісна Моні, яка спробувала обійняти брюнета, викликаючи хвилю неприємних відчуттів дотиками своєї неживої енергії.

- Привіт. Радий тебе бачити, - заусміхався чорнокнижник, помалу відступаючи з обіймів привида. - Ми вірили, що ти змогла вижити.

- Ма-а... ма-ау-у, - десь в коридорі почулося знайоме підвивання і гуркіт.

- О, і Зомбік вже знає, що його татусь повернувся додому, - засміявся Гард, смикаючи довгим хвостом.

- От же ж, скажеш таке... татусь, - знітився молодик, якому насправді дуже хотілося побачити свого підопічного.

- Ми з твоїм мертвяком добре почуваємося. Не знаю чому так, але вважаю, що ми якось перезав'язались на тебе, як і будинок... я це знаю, відчуваю... а от інші немертві майже розклалися, хоча ми намагалися їх підгодовувати... Зомбік такий молодець, зрозумів мене і не виходив з дому, але прибрати тут ми нормально не змогли, в мене сил дуже мало, а він не може зрозуміти чого я хотіла... а ті мертвяки, що залишились надворі... більшість з них вже втратила кінцівки і не може нормально пересуватися... а ще Сані... вона взагалі розвіялася, коли Владіуса вбили, - час від часу збиваючись з думки, почала розповідати дівчина.

- Не тріскоти так, - сіпнув вухом чорний хитрун. - Зараз розберемося з усім. Добре, що ти зорієнтувалася, що потрібно робити.

- Ти все вірно зробила, - усміхнувся Марко. - Дякую. І ми співчуваємо твоїй втраті. Хоч Сані й була досить дивною дівчиною, але вона твоя родина.

- Йди на подвір'я і подивись, що там з твоїми мертвими коїться, можливо службу ліквідації доведеться викликати, - серйозно сказав вампір, махнувши рукою у бік дверей. - Ми з Аманітою зараз приєднаємось до вас. Потрібно зачистити слід переходу, щоб світлі не визначили точку виходу по залишковій енергії.

Молодик хотів ще щось запитати, але в останній момент закрив рота і кивнув, розуміючи, що вампір має рацію і спочатку потрібно вирішити нагальні питання, а потім можна й поговорити.

- Я хочу тобі сказати... навіть не знаю як і... і чи можна взагалі..., - алхімік почав бубоніти собі під ніс щось майже нерозбірливе, постійно озираючись на двері, коли вони покинули кімнату.

- Вчителю, щось не так? Тобі погано?, - занепокоєно поцікавився брюнет.

- Ні-ні, все гаразд... точніше не так, щоб гаразд, - пробубонів чоловік, розмахуючи руками. - Просто... ох, як же ж це важко...

- Він про цього вампіра сказати хоче і я теж, - Гард вискочив на стіл в вітальні, через яку товариші якраз проходили. - Кривавий вбивця! Ти ж знаєш, мусиш пам'ятати, кого так називають!

- Емм... жорстоких вампірів, які можуть за декілька хвилин знищити загін бойових магів?, - гмикнув Мар і полетів на підлогу після сильного штурхана в бік.

- Ма-ау, ма-а-ау-у, - жалібно підвивав мертвяк, намагаючись передати своєму некроманту ті крихти емоцій, які сформувались, наче порожнеча всередині, через  відсутність нормально енергетичного живлення в той важкий період, коли його господар був далеко. - Мау-у...

- Ох, не треба... обережніше... і я за тобою скучив, - розсміявся юнак, відсовуючи голову Зомбіка, який спробував чи то лизнути його, чи то легенько вкусити на радощах.

Маріус допоміг піднятися своєму учню, з зацікавленням розглядаючи перший екземпляр представника виду немертвих, якого зустрів в своєму житті.

Мар швидко оглянув підопічного, відзначаючи, що той не має явних пошкоджень, і поспішив через кухню до дверей на задній двір.

Хлопець переміщався досить активно, але все одно встиг відчути радість будинку, який, наче весняний пролісок, розкривався в енергетичному плані після довгого сну.

- І тебе я радий бачити, - прошепотів чорнокнижник, торкаючись пальцями до стіни, яка одразу ж поділилася з ним хвилею тепла.

- Мар, ти ж мене зрозумів, коли я говорив про вампіра?, - фамільяр в декілька стрибків наздогнав товариша.

- Так, - кивнув юнак. - Він кровожерливий вбивця. Я це зрозумів і навіть бачив на власні очі. Але... в цей самий момент я чомусь знаю, що Ленс мені не нашкодить. Він реально прийшов допомогти.

З цими словами молодик відчинив двері і одразу ж відсапнувся назад, прикриваючи вуха руками.

- А-а-а! Іу-у-уа!, - потужний повітряний потік, який ніс з собою дике підвивання, перекрив весь навколишній світ, який в цей момент звузився до цього жахливого звуку.