4. Гаряча випадковість?

Влада Рубан

У чоловіка явно проблеми з головою. Спершу кричить, потім ігнорує, а тепер що?! Підвезти хоче. Руслан, кажуть жінки не логічні створіння, але людство просто з тобою погано знайоме! Звісно не погоджуся сісти. Хмикнула та покрокувала далі. Мій новенький автомобіль зовсім поруч, вже бачу симпатичну мордочку свого біленького мерседеса.

- Лайно собаче! Владо!

Чоловік різко тисне педаль газу й так само різко гальмує. Машина зупинилася десь у двох метрах від мене. Навіжений! Що за викрутаси?! Руслан ніби знав, як на нього сипалися образи в моїх думках, отож вискочив з машини, схопив за руку й насильно змусив сісти на пасажирське сидіння.

- Що собі дозволяєш, божевільний? - гнівно вибухнула.
- Я з тобою нормально говорив.
- Наказувати мені, що робити, то по твоєму "нормально"?!

Руслан повернувся за кермо й повільно рушив. Я все ще очікувала від нього пояснень, але він мовчав. Ах! Ну навіщо все так ускладнювати?!

- Юля поїхала до батьків, а моя мама ніяк не заспокоїться. Хоче, щоб я проводив з тобою час.
- Ти не схожий на хлопчика, котрий слухає свою маму.
- Сьогодні я завинив перед тобою... - серйозно почав. - Навіть ранив. Пробач мені, я не стримав гнів і жбурнув ту склянку, а коли помітив кров на долоні, то ти вже пішла. Знаєш, це дуже не приємне почуття. Тим паче не маю звички підіймати руку на жінку.
- Виявляється у тебе є совість? - зловтішалася. - Бо склалося враження, що мізки геть відбиті.
- Слідкуй за язиком, сонечко.
- Ти збираєшся відвезти мене у домівку, але моє авто залишилося на стоянці. Яким чудом маю завтра приїхати?
- Я відвезу. Вже пізно, отож переночую вдома.
- Хіба ти не збирався всі три роки мене уникати?
- Збирався. - чесно відповів. - Однак ти вихром увірвалася не тільки у моє життя, а ще й на роботу.

Руслан увімкнув українську музику, жваві хіти військово часу. Я знала кожну пісню і не могла стриматися, аби не підспівати. Мій голос явно не підходить для естради, але в машині тільки я та він, отож - нехай мучиться. Десь на п'ятій пісні Руслан намагався вимкнути музику, але я назад увімкнула. Чоловік вже на перед визнав поразку і єдине, що йому залишалося - тиснути педаль газу, аби доїхати швидше. Певно бажання до тиші змусило його залишити машину на подвір'ї, а не заганяти до гаража.

Настрій вагомо покращився, а коли стягнула з ніжок підбори, то взагалі - рай! Зараз у ванну і спати! Гарячий душ, ще більше розслабив і крім сну, більше ні про що не мріяла...

                                                                ***************************

Будильник продзвенів о сьомій. Чому ніч так швидко закінчується? Сьогодні на роботу мав би Руслан підкинути, він хоч проснувся? Як чемна дружина подбала про сніданок. Швиденько закалатала сирники та омлет з беконом. Не знаю, що чоловік полюбляє їсти вранці. Зварила каву, одягнулася нафарбувалася. 8:40, Руслан ще спить. Дідько! Нам хоч і не обов'язково в дев'ять приходити, але бажано. Хтось має показувати хороший приклад працівникам.

Тапочки голосно потопали в спальню чоловіка. Ох! Спляча красуня - брутальна версія. Руслан розклався зірочкою на ліжку, пупцем догори й бачив солодкі сновидіння. Так. Все!

- Прокидайся! - голосно стукала по дверях.

Жодної реакції. Підійшла ближче, повторила. Та де! Торкнулася плеча і поштурхала. Ну серйозно, хто ж так міцно спить? Тільки історія не закінчилася. Руслан не прокинувся, рукою схопив за талію та повернувся на бік потягнувши мене за собою. Маєш тобі лайфхак, як потрапити до нього у постіль.

- Руслан! Прокидайся! - лупасила долонями його по грудях.
- Ще п'ять хвилин... - пробубнів під ніс.
- Прокидайся, кажу! Ми запізнюємося! Хіба ти не хотів триматися далі? Глянь на себе, сам у своє ліжко затягнув.

Нарешті він розплющив очі. Якийсь час процесор обробляв інформацію. Певно розшифрувати причину, чого це я в його обіймах, досить складно. Отож, грандіозна відмазка:

- Я все-таки з просоння. Чого прилізла сюди?
- Пора на роботу, сніданок внизу. Відпусти мене, у нас обмаль часу.

Щось там побрикалася, щоб швидше звільнитися від його обіймів, натомість зробила тільки гірше...

- Завжди голий спиш? - відчуваю як рум'янець фарбує щоки.
- М-мм, - баритонною протягнув над вухом. - Завжди.

Моя спідниця трохи задерлася й сідниці чудово відчули ранковий подарунок кожного чоловіка. Руслан залишався спокійним в такій ситуації, а я, немов школярка, зніяковіла. Вже не знаю, рухатися, чи завмерти? Чоловіка ситуація розвеселила, це стало ясно по тихому смішку ззаду.

- А нема чого до чужої спальні вриватися, - все ще шепотів на вухо.
- Руслане, припини це. Я зараз згорю зі стида. - просто молила про помилування.

Чоловік розслабив руку, котрою притискав до себе і вскочила немов ошпарена. Швидко стягнула спідницю та буркнула на останок:
- Чекаю внизу.

Господи, чому ж так ніяково?! Навіть в очі йому глянути не можу! Божевілля якесь! Спокійно, Влада. Нічого такого не сталося, звичайна випадковість. Гаряча випадковість, що вперлася у сідниці. Так, все! Забудь!

- Владо? - його спокійний голос.
- ЩО?! - здригнулася. Та най тебе качка копнула! Спокійно!
- Кажу сирники смачні, певно ти приготувала.
- А, так. Каву будеш?
- Якщо твоя ласка.
- З молоком?
- Без.

Буденна розмова дала змогу забутися. Серденько заспокоїлося і я знову могла вільно дивилася йому у вічі. Трішки обурював факт, що Руслана ситуація не зачепила. По його спокійному обличчі хотілося чимось тряснути!

Після сніданку швиденько всілися у машину. Чоловік увімкнув вчорашню музичну добірку і так доволі розслаблено ми виїхали на головну дорогу.

- Чому сьогодні не співаєш? - певно вирішив познущатися.
- Настрій не той.
- Щоб зник настрій до співу тебе варто притулити до себе, я правильно зрозумів? - і чого він шкіриться.
- Досить знущатися! Це ж була випадковість! Де твоя совість?
- Совіть була активна вчора, сьогодні у неї вихідний.

Мені не було що відповісти, обрала стратегію мовчання.