Глава 7

Тамара летіла вперед мов швидка допомога на виклик. Анатолій не встигав за нею. Молодик не міг зрозуміти, що сталося. Його Тома з гарної квітки перетворилася на колючий будяк.

- Що сталося? - питав її Толік. - Ти можеш мені пояснити?

Жінка зупинилася та обернулася до нього обличчям. Вони знаходилися посеред стоянки. Слизько свердлила очима свого нареченого, а далі невдоволено сказала:

- Євгенія тобі сподобалася?

- У сенсі? - не зрозумів він її.

- У прямому. Я бачила, як ти на неї дивився, а вона на тебе! Ти думаєш, що я сліпа?

Останні три слова брюнетка прокричала, а далі стала плакати. З її очей почали котитися великі сльози. Їх вона швидко стирала, адже не хотіла показувати свій стан.

- Тамаро, тільки не кажи, що ревнуєш. Це з твоєї сторони повне безглуздя. Я просто був максимально привітним. Думав справити гарне враження та не більше.

Жінка мовчала. Вона прикувала свій погляд до зеленого листка, що лежав на сірому асфальті. Її вуха чули слова Толіка, мозок все розумів, але ревнощі дуже страшна емоція. Вони змушують забувати про все та йти на відчайдушні дії.

- Мені шкода, що ти про мене такої думки. Я хотів, щоб все було добре.

- Я знаю, - підняла свої очі Тамара та продовжила. - Просто я дуже тебе люблю та боюся втратити. У кожній жінці я бачу велику загрозу.

- Тамаро, я тобі вчора зробив пропозицію. Нас вже нічого не розлучить. Як ти цього не тямиш...

- Я все розумію, але у мені сидить страх...

На цьому моменті у Тамари почалася нова хвиля істерики, яка повністю накрила її. Брюнетка розплакалася як мала дитина. Анатолій моментально підійшов та обійняв свою наречену. Він хотів заспокоїти Тому, що йому вдалося. Через три хвилини вона час від часу шморгала носом.

Тамара відчувала сором. Тільки зараз до неї дійшло, що вона фактично з повітря придумала весь цей скандал. Її наречений просто хотів бути привітним.

- Вибач, - проказала вона. - Я дуже нерозумно себе повела.

- Усе добре, - продовжував обіймати її Толік. - Я тебе розумію та знову повторюю - тобі не варто переживати.

- Я знаю. Але мене просто накрило. Я так маю не дуже добрі стосунки з нею, а тут її погляд.

- Я помітив, що між вами холод.

- Ти не уявляєш, як я не хотіла йти на той випускний, але не доля.

- Тамаро, так не правильно.

- Я знаю, але...

- Що?

Жінка не бажала про це говорити, але у неї не було вже варіантів. Все одно рано чи пізно Толік дізнається про її справжнє ставлення до Євгенії.

- Я не можу навіть дивитися на неї. Вона нагадує мені про дурість, яку я вчинила в юності. Тому я намагаюся уникати її. Мені не шкода витрачати на неї гроші, але хай живе далеко від мене та не турбує. Проте Женя робить все навпаки - вона немов спеціально хоче зі мною більше бути. Невже до неї не доходить, що я її терпіти не можу?

Анатолій слухав Тому. Йому було шкода її, однак, на його думку, жінка не мала рацію.

- Я розумію тебе, але ти такими діями робиш тільки гірше. Чим більше ти її будеш відштовхувати, тим сильніше вона буде чекати від тебе материнської любові.

- Ти говориш, як моя матір, - бовкнула вона.

- Але я не буду пхати носа у цю справу, а скажу одне - не відштовхуй її так різко. Прийди завтра на той випускний, щиро порадій за неї та все. Їй буде дуже приємно, а тобі це сильної погоди не зробить.

- Тобі легко говорити...

- Тамаро, я буду з тобою та допоможу.

- Дякую, - відповіла Слизько, яка перестала плакати в обіймах Толіка. Тепер вона відчувала спокій. Але всередині якась частина досі бушувала та генерувала лихі думки.

Дуже сильно нині страждав Мезко. Він після того, як завіз Євгенію, поїхав додому, де нарешті заснув, а прокинувся біля восьмої вечора. Однак його сон не був спокійним - мозок нафантазував весілля Тамари з тим невідомим, а він на тому святі був священником.

- Чортівня! - гримнув чоловік та хотів забути той клятий сон, але не доля. Він пам'ятав його до дрібниць. Це виносило блондину, який сидів розпатланий, мозок. А тому він бажав тільки одне - забути це все.

- Тамаро, як я ж хочу перестати тебе кохати! Як я хочу дивитися на тебе та нічого не відчувати! Але ти мене не відпускаєш...

Ці слова чоловік сказав у голос, а після цього захихотів. Він не відкидав того, що повільно сходить із розуму. Проте чоловік з цим нічого не міг зробити. Нерозділене кохання до Тамари вбивало його, а тому він вирішив залити своє горе спиртним. А щоб не робити це на одинці, то  набрав номер свого друга та сказав:

- Чим займаєшся?

- Та в село їду з дітьми, - відповів Петро, який був саме за кермом та ледве чув товариша через крик дітей на задньому сидінні, які там бісилися.

- Я чую. Значить сьогодні не вийде приділити мені час?

- Ну чисто теоретично - тільки на пів години. Бо я обіцяв Маші завести цих халамидників та одразу додому. У тебе щось важливе?