Не мій та не твій

Глава 11

Євгенія йшла за Анатолієм. Вона не вірила, що Ярік таке брудне хотів із нею вчинити. Однак від того пихатого блондина точно не варто було очікувати чогось більшого. Він не змінився, а став ще гіршим.

- Ти точно не хочеш повернутися до святкування? - запитав Анатолій, коли вони стояли біля ресторану та чекали на таксі. Женя, що тремтіла, підняла свої чорні очі та промовила:

- Ні, після такого мені вже нічого не бажається...

- Це зрозуміло, але я подумав, що краще перепитати.

- Угу, - протягнула дівчина.

- Я звісно не експерт у відносинах, але тобі краще не зустрічатися з таким типом. Просто якщо він один раз таке вчинив, то все...

- Ми не зустрічаємося, - перебила його дівчина, витираючи залишки сліз.

- Тоді навіть не зв'язуйся. Ні, звісно я не можу тобі нічого вказувати. Але ти сама бачиш...

- Та здався він мені. Шматок ідіота.

- Це точно, - виглядав Таранович таксі, якого ще не було.

Чорнявка спостерігала за нареченим своєї матері. Зараз вона у ньому бачила не тільки симпатичного молодика, а відважного рятівника. Їй навіть лячно було уявити, що б сталося якби Толік не знаходився поряд. Тому з чорних очей дівчини знову покотилися сльози, які вона швидко змахнула, а вуста тихо промовили:

- Дякую тобі.

- Не треба дякувати. На моєму місці інший вчинив би аналогічно.

Женя хотіла відповісти, але цієї миті приїхало чорне таксі, яке повезло їх до квартири дівчини. Усю дорогу вона відчувала певне хвилювання. Воно було пов'язано з цілим букетом емоцій, але найбільшу частку серед них нині займав Толік.

Дівчина відчувала його парфуми та ще щось, що змушувало її щоки червоніти, а очі час від часу дивитися на нього та ловити збудження. Останнє затуманювало мозок, що під кінець поїздки видавав дуже різні команди.

Але здійснити Євгенія їх не могла, бо вони приїхали. Довелося покидати автівку, яка за ці двадцять хвилин стала для чорнявки доволі особливим місцем.

- Як ти? - запитав Анатолій.

- Уже набагато краще, - усміхнулася вона, відчуваючи як сильно палають її щоки та безумно калатає серце. Останнє немов зійшло з глузду.

- Гадаю, що на цьому моменті я можу бути спокійним за тебе та телефонувати Томі, - сказав Толік та продовжив. - Моя шалена наречена отримала дзвінок та побігла на роботу, а мені не сказала жодного слова. Якщо вона так вчинятиме далі, то боюся, що натягну на неї пояс вірності.

Останні слова він промовив жартома, але це не розсмішило Женю, яка абсолютно не хотіла його відпускати та впевнено сказала:

- Така поведінка типова для моєї матері. Вона може там на довго затриматися, а тому пропоную зайти до мене. Хоч вина зі мною вип'єш, бо після того, що сталося, то мені хочеться трішки забутися.

Анатолій моментально зашарівся. Його сірі очі захвилювалися та стали виражати невпевненість.

- Я ображуся, якщо ти відмовишся, - вирішила натиснути на нього Слизько, яка раптово стала дивуватися від своєї стальної впевненості. Вона не вірила, що стоїть та вмовляє доволі гарного молодика зайти до неї додому.

- Гаразд, - погодився він. - Складу тобі компанію. Тобі зараз треба підтримку.

Ці слова моментально підняли настрій Євгенії, яка згадувала, а чи є у неї вдома запропонований напій. На щастя, пляшка домашнього малинового вина ховалася у шафі. Його минулого року зі Закарпаття привезла дівчині Оля, яка тоді сказала:

- Для особливого випадку в хаті має стояти вино.

Мабуть, тоді слова подруги були пророчими, адже нині рожева рідина наповнювала бокали, а на дивані, де минулу ніч хропів Мезко, сидів Анатолій. Він розглядав кімнату та намагався менше дивитися на Женю, яка попри туш, що потекла виглядала неймовірно.

- Навіть не знаю за що випити, - взяла дівчина до рук бокал та глянула на Толіка. Вони сиділи поряд на одному дивані.

- За те, що все добре, - запропонував він.

- Мені подобається, - відповіла донька Слизько. Після цього вони цокнулися бокалами та скуштували солодке вино. Останнє виявилося доволі міцним, але попри це воно приємно лоскотало смакові рецептори. Здавалося, що їси малину прямо з кущів у літній день.

- А воно смачне, - оцінив напій Толік.

- Ага, - погодилася Женя,  відчувши облесливе сп'яніння, а тому зробила ще один ковток.

Анатолій тим часом свердлив дівчину своїми сірими очима, а далі його тонкі та одночасно ідеальні губи сказали:

- Я раніше бачив тебе. Це ти та розгублена дівчина, яка ледь не збила мене три дні тому в ювілейному магазині.

Євгенія підняла брови від здивування та підтвердила його слова:

- Я дійсно зіткнулася з кимось, але не запам'ятала обличчя тої людини

- Це був я, - зробив він ще один ковток вина. Женя похапцем повторила за ним.

- Але тоді ти була якась така сумна. У тебе на обличчі сиділа якась неймовірна туга. У тебе тоді щось сталося?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше