(не) Моє весілля

Розділ 5 "Нехороші секрети"

Еліс

Не знаю чим я думала, але точно не головою. Переліт у двадцять чотири години це занадто. Добу ми добирались до місця призначення і навіть страшно уявити як почувають себе пасажири, які летіли економ-класом.

— Потрібно було обрати Гаваї, вже відпочивали б, — говорить Адам, наче читає мої думки. Мовчу, бо повністю з ним згодна. Але ж не зізнаюсь я в своїй помилці?

— Тут гарно, — дивлюсь як блищить океан, але сил, щоб підійти й занурити руки у водичку не маю. Я дуже хочу лягти на м’яке ліжко й заснути на всі десять днів відпустки.

Заходимо на широку терасу бунгало. Адам ставить валізи й одразу відчиняє двері. Все навколо говорить про те, що це помешкання створене для закоханих. Прямокутний невеликий басейн для двох в який можна увійти прямо з критої тераси. Навпроти нього диван і столик, збоку два лежаки. Зліва на терасі джакузі для приємних вечорів, начебто, закоханих людей.

Скляні двері одразу приводять у спальню з якої відкривається чудесний вид  на океан. Уявляю як тут гарно вночі, коли, не підводячись з ліжка, можна спостерігати за місячним сяйвом на воді. Ліжко широке, м’яке на вигляд і… Одне. Мабуть, тому Адам кидає на мене такий погляд. А що я можу зробити? Це бунгало бронювала трохи інша Еліс, я не знаю, що у неї було на думці. Зліва двері у ванну кімнату. Інші двері ведуть в кімнату для відпочинку з широким панорамним вікном, невеликою софою перед ним, двома кріслами, круглим столиком, шафою і плазмою на стіні. Гарно. Я була на багатьох курортах, але тут просто віє романтикою. Шкода тільки, що її насправді немає.

— Непогано, — озвучує свій вердикт Адам й лишає валізи біля шафи. — Підеш в душ? — починає розстібати сорочку.

— Йди, я потім, — відкриваю свою валізу, щоб знайти речі й переодягнутись.

Поки чоловік в душі, я сідаю на софу й насолоджуюсь неймовірним краєвидом. Пісок майже білий. Заплющую очі й уявляю який він теплий. Хочеться босими ногами пройтись по ньому, підняти голову до неба, заплющити очі й слухати, як хвилі доходять до берега.

Двері гупають, різко розплющую очі й встаю. Задрімала. Адам вийшов в халаті й ліг на ліжко. Теж втомився. Мабуть, кляне мене останніми словами, що довелось цілу добу добиратись на несправжні медові десять днів. Мовчки проходжу повз і зачиняюсь у ванній кімнаті. Приймаю прохолодний душ, але прийти в себе не вдається, дуже хочеться спати, хоч у літаку я й спала.

Теж одягаю запропонований готельним комплексом халат, розчісую волосся і виходжу. Чоловік лежить на боку з заплющеними очима. Як на мене, в кімнаті надто прохолодно, тому роблю температуру трохи вищою. Тихо лягаю й вкриваюсь ковдрою. Не можу спати без ковдри, навіть коли на вулиці спека. Тільки голова торкається подушки одразу засинаю. Сплю міцно і жодні спогади не заважають. А прокидаюсь від того, що змерзла.

На вулиці вечір, але ще не темно. Крізь скляні двері видно, як красиво заходить сонце. Адама поряд немає. Навіщо він знову знизив температуру, якщо навіть не знаходиться в кімнаті? Підводжусь й вимикаю клімат-контроль. Загортаюсь щільніше в халат й виходжу на терасу.

— Привіт, — помічаю чоловіка, що сидить за столом.

— Чаю? — вказує на невеликий чайник.

— Ні, я хочу кави. Зараз замовлю, — збираюсь повернутись до кімнати.

— Я замовив вечерю, зараз повинні принести. А каву шкідливо пити на ніч, — говорить спокійно, але мене обурює його повчання. Терпіти не можу, коли намагаються щось вирішити за мене. Ще з дитинства, коли батьки намагались в чомусь переконати.

— Я вже виспалась, тому кава не завадить, — повертаюсь і телефоную за вказаним номером. Додаю до замовлення каву, переодягаюсь в легку сукню й повертаюсь на терасу. Ловлю себе на думці, що мені незвично бачити Адама у шортах і футболці. Це говорить про те, що раніше ми часто бачились.

Сідаю за стіл і між нами повисає мовчання. Я не знаю про що з ним говорити, а Адам, схоже, не переймається взагалі. Дивлюсь на клаптик пляжу, що визирає з-за зелених кущів і мрію швидше пірнути у воду незвичайного кольору. Вона така блакитна, що здається намальованою. Добре, що в нас власний пляж і ніхто сторонній тут не шастатиме. Завтра купатимусь й засмагатиму цілий день.

Вдома немає часу, щоб поїхати на пляж й насолодитись відпочинком. Я чудово пам’ятаю, що працюю в сімейному бізнесі. Батько багато років наполягав, щоб я стала юристом, і я, як слухняна донька, виконала його прохання. А коли ти в сімейному бізнесі, про вихідні можна забути.

Приходить смаглява жінка і приносить нашу вечерю. Вона так приємно усміхається, що я теж не втримуюсь. Адам дякує і вручає їй чайові. На столі невідомі для мене страви.

— Я не в курсі яких дієт ти притримуєшся. Замовив традиційні страви.

— Добре, — знизую плечима. А я хіба сиджу на дієті? Перед очима з’являється спогад — книга, якісь зйомки роликів, заняття фітнесом. Я що книгу пишу? Чи читаю?

— Це традиційний рис з вареним тунцем, политий соусом карі на кокосовому молоці з перцем. Має бути гостро і пряно, — Адам починає розповідати про страви. Роші, — киває на коржики складені один на один в кошику для хліба, — місцевий хліб з рисового борошна.

— Цікаво, — дивуюсь його обізнаності. Взагалі сьогодні я постійно дивуюсь.

— Пиріг з риби, кокосового горіха і цибулі, — продовжує мене знайомити з дуже калорійними стравами. Але чому мене це так хвилює? Я що була товстою і зараз активно скидаю вагу? Не може бути, я ніколи не мала таких проблем.

— Як називається?

— О, краще змовчу, — усміхається чоловік. — Десерт — палички з м’якоті кращих кокосових горіхів острова. Їх завертають у бананове листя для транспортування. У нашому випадку — для красивої презентації. Кажуть, що на основі цих батончиків і був створений відомий батончик "Баунті". Ну і місцевий слабоалкогольний напій, — вказує на склянки. — Приготований з пальмового соку. Щось типу нашого пуншу. Солодко і з мінімумом алкоголю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше