Глава 4

Глава 4

Четвертий костюм, мабуть, був зайвим. Хоча… Ніхто його за язик не тягнув. Я повністю оновила гардероб. Класичні туфлі на високих підборах, ботильйони на осінь, бежеве пальто, блузи і сорочки на кожен день, а також ділові костюми. У мене не було нічого з цього. Відкривши вранці шафу, я з жахом виявила, що в ньому одні тільки безформні светри, джинси, домашні сукні «привіт з шістдесятих» і на контрасті коштовні вечерні туалети світових брендів. Вони потрібні для рідких виходів у світ разом з друзями і колегами чоловіка. На ці сукні Гліб ніколи не скупився, адже так він і підкреслював свій статус. Я не любила ці сукні, відчувала себе в них коштовною річчю, а не людиною.

А тепер, повернувшись додому, він незадоволено розглядав чек і супився.

- Навіщо тобі так багато одягу? Костюм, костюм… Ти взагалі будеш їх носити?

- Не знаю, - відповіла роблено байдужо, продовжуючи наносити макіяж новою косметикою. – Може, і не буду.

- Тут більше тридцяти тисяч! – вигукнув Гліб, ніби не вірив, що я здатна витратити таку суму за день. Що сказати? Мені самій було цікаво, на якій цифрі почне гризти совість. Виявилось, що вона взагалі спала мирним сном.

Мені у відповідь хотілося кричати йому: «Це все одно не спокутує твою зраду, брехню і грубість!» Але мовчки продовжувала збиратись у бісів ресторан. Я зрозуміла головне – Гліб не хоче приймати той факт, що наш шлюб більше не врятувати, і розлучення єдиний вихід. Значить, хоча б це я повинна зробити сама. Віднині багато що доведеться робити самостійно, і почати я вирішила прямо зараз. Знайти роботу, найняти адвоката, орендувати житло на час розлучення – і все це, не викликаючи підозр у чоловіка. Як ніби я все ще злюся на нього, але готова вибачити, якщо мене задарити подарунками. Адже він такої про мене думки, не будемо його розчаровувати.

Почати я вирішила саме з пошуку роботи. Навіть не заради грошей, заради суспільства, від якого я тікала. Це буде непростий час, і добре б, щоб навколо мене були люди, які помітять, якщо я раптом зникну. А ще я сподівалась, що, можливо, знайду друзів. Ті, кого Гліб вважає нашими друзями, ледве підтримають моє рішення залишити його. Він зібрав навколо себе підлабузників, які вихваляють його і заглядають до рота.

- Що ж, - підсумував він, видаючи незадоволене зітхання. – Жінки! Вас тільки допусти до грошей, і ви тут же спустите статок.

Він намагався перевести все в жарт, але вийшло відверто невдало.

Зім'явши і викинувши чек, як би показуючи мені, що дозволяє все залишити, він підійшов до туалетного столика і став за моєю спиною навпроти дзеркала. Я побачила у відображенні його задоволений погляд, коли він оглянув мене з ніг до голови.

- Повинен визнати, ти виглядаєш неймовірно в цій сукні. За неї і грошей не шкода.

- Це стара, - байдужо відповіла. – Сьогодні я скупила тільки офісний одяг.

І посмішка тут же сповзла з його обличчя. Я знала, що він пожалкує. Гліб був дуже скупий, особливо коли справа стосувалась мене. Чого б мені не схотілось, чоловік тут же знаходив сотні причин, чому мені це не потрібно. Коли ми тільки одружились, він сказав, що раз дім згорів, і від нього нічого не залишилось, нам потрібно економити, щоб назбирати на новий. З одного боку, я вдячна Глібові за те, що взяв всі клопоти на себе. Я була не в стані розмовляти з ріелторами, бухгалтерами, банківськими співробітниками, та і в цілому обговорювати те, що залишилось від батьків. Для мене це було як ножем по серцю. Що їх гроші, коли немає їх самих? Я в принципі не уявляла, як будувати майбутнє без двох найрідніших людей, адже вони були зовсім молодими, я не думала про подібне, навіть не припускала. В мене не було часу ні підготуватись, ні попрощатись. І поки я варилась в усьому цьому, Гліб забрав мене під свій дах, адже йти мені було нікуди. Але з іншого боку… Дім же в нас є. Налагоджений бізнес теж. Яка необхідність економити на мені?

- Я хочу свою особисту картку, - промовила я, закінчивши з макіяжем, і повернулась до Гліба. – Це абсурдно, що я беру твою кожний раз. Мені ж покладається половина того, що є в тебе. Значить, у мене повинна бути картка з половиною тієї суми, яка лежить у банку. До речі, скільки в нас грошей?

Він дивився на мене, не блимаючи, з хвилину. Я терпеливо чекала і кожний раз, коли мені хотілось дати слабину і відвести погляд, я згадувала вчорашній день і все, що зробив Гліб.

- Ти знову завела цю дивну розмову, - нарешті промовив він. – Ми ж все обговорювали сотні разів, що не будемо ділити гроші. Це дурно! Ти не вмієш їх витрачати раціонально, і сьогоднішній день тому кращий доказ. Ну як ти собі це уявляєш, га? Обкластись на кухні папірцями і звіряти рахунки до півночі? Ще запропонуй в холодильнику харчі на різні полиці розкладати – що за твої гроші куплено, а що за мої.

Впадати в крайнощі – ось що було дурно, але Гліб цю справу любив.

- Скільки? – наполегливо запитала.

Ні, ну справді! Якщо він не хоче розлучатись, та ще й дуже шкодує, як він впевнив, про те, що зробив, то повинен піти на поступки. І тоді питання, на які гроші наймати адвоката, відпаде сам собою.

- Про це я і хотів з тобою поговорити в ресторані, - завірив він. – Ти готова?

Гліб підставив мені руку, збираючись закінчити на цьому розмову. Я підіграла. В ресторані, так в ресторані. До розмови про гроші йому доведеться повернутись. Як і про розлучення.