Глава 5

Глава 5

«Ми повинні як можна скоріше прийняти рішення».

Слова Гліба гулом лунали у голові. Він так і не прийняв моє категоричне «Ні». Ані вчора ввечері, коли ми повертались додому після вечері, ані сьогодні вранці, коли він їхав на роботу і знову зазирнув до мене. Розбудив на цей раз сніданком у ліжко. Я б зраділа, але кава була занадто гірка, а на полуницю в мене алергія, і він повинен був запам’ятати це, адже я казала йому сотні разів.

Не важливо! Він загорівся ідеєю продати татову клініку. На щастя, без мого підпису це неможливо, інакше б навіть не питав. Але тепер я боялася, що якщо я не дам згоди, він знайде інший спосіб. Можливо, не надто законний. Впливових друзів в нього багато. Що я могла в такому випадку? Потягнути час і прискорити розлучення. І я знову повернулась до Терешенка. Дідько… Він необхідний мені.

- До речі! – Гліб увірвався в мою спальню так різко, що я мазнула олівцем, і стрілка на повіці виявилась нерівною. Чоловік уважно мене оглянув, і його посмішка згасла. – Куди ти зібралась?

- На співбесіду, - збрехала я, намагаючись вигадати подробиці до своєї легенди. На співбесіду?! Та невже! На яку посаду? В яку фірму? А куди? В голову так нічого і не прийшло, і Гліб не дав часу.

- Так рано? – запитав він здивовано і разом з тим недовірливо. Він же так і не помітив вчора Артура в ресторані. Білявка безцеремонно підсіла до нашого столика, повідомивши, що в її кавалера невідкладні справи, і вона тепер одна. Після того як вона проігнорувала очевидний натяк Гліба, і просто залишилась їсти разом з нами, не замовкаючи ні на секунду, я серйозно почала думати, що це таки підстава від Терешенка. Чи, може, так він мене врятував? В будь-якому випадку мені було легко прикинутись втомленою і попросити Гліба відкласти розмову про бізнес.

І от сьогодні він знову занадто наполегливий, а я намагаюсь втекти.

- Це співбесіда, не я обираю час, - знову збрехала. Хоча робити це зовсім не вміла,але зараз мені було легко, адже я не дивилась йому в очі, а зосередилась на тому, як виглядаю, і що можу зробити, щоб виглядати ще краще.

- Ти навіть до сніданку не торкнулась, - з докорою промовив він і з ще більшою: - І що це за вигляд? Навіщо стільки макіяжу? Що за робота така, де моя дружина повинна виглядати, як дорога хвойда?

Від останніх слів я смикнулась, ніби мені дали ляпасу. Спіймавши його злий погляд у дзеркалі, я й сама від злості зчепила щелепи. Ну, він явно прибріхував. Нічого вульгарного в моєму образі не було.

- Не знаю, як виглядають дорогі хвойди, - промовила з явним натяком, що він знає. – Лише намагаюсь виглядати солідно.

Я показала йому сторінку журналу, де на мене дивилась сучасна бізнес-леді. На мені був той же чорний брючний костюм, червона блуза з симпатичним бантом на горловині, волосся зібране в акуратний пучок, макіяж стриманий, нюдовий. Не вистачало лише прикрас, які я тепер при такому настрої чоловіка навіть не знала, як забрати. Втім, те, що вони зберігаються у сейфі, код від якого знає тільки він, я б теж з радістю змінила.

- Мені потрібні сережки, - озвучила я, показуючи пальцем на образ з журналу. – Відчиниш сейф?

Гліб спохмурнів ще більше. Він довго мовчазно свердлив мене поглядом, і у висновку я не витримала, відвела очі першою. Не знаю, що сьогодні трапилось з моїм бойовим настроєм. Вчора я трималась молодцем поряд з ним. Але потім Гліб повідомив про свої плани продати татове дітище, і я зрозуміла, що він не зупиниться, поки не доб’ється свого. Я можу програти, і це лякало більше всього у світі.

Він підійшов повільно, загрозливо. Навис наді мною і стер пальцем помаду з моїх губ.

- Ти перевіряєш межі мого терпіння, - промовив він зловісно. Це було не питання. – Я розумію. Думаєш, раз я схибив, то тепер буду терпіти всі твої капризи. А ти сядеш мені на шию і спустиш ніжки. Але цього, Варваро, ніколи не буде. Усвідомила?

Палець сковзнув з губ на щоку, і я вiдвернулася, але Гліб тут же поклав всю долонь на мою потилицю, не даючи відсунутись від нього. А потім він впився в мої губи дико, ніби як клеймив і показував, хто тут насправді головний. Здається, я на мить забула.

В той момент, поки його губи до болю м'яли мої, не приносячи нічого, крім огиди і роздратування, я неочікувано для себе згадала поцілунок Артура. Була з чоловіком, а думала про іншого. І, найголовніше, припинила лаяти себе за це. Тому що Артур був неймовірно ніжним, пестливим, він дарував божевільне блаженство, тоді як Гліб попросту принижував мене. І кого з них цілувати правильно? Висновок напрошувався сам собою. Я не заслуговую приниження та болю. Ніхто не заслуговує.

Я вдихнула з полегшенням, коли він закінчив, і різко вирвалася. Він повільно опустив руку, відійшов на крок, задоволено посміхнувся, оцінюючи мою реакцію. Я була в ступорі, але говорити нічого не стала.

- Я не хочу з тобою сваритись, - набагато м’якше промовив чоловік. – Адже я пішов на поступки. І в мене для тебе хороша новина. Один з моїх пацієнтів – директор мережі косметичних бутиків. Звісно, він не буде брати людину з вулиці, та ще й без освіти на керівничу посаду. Але так як я попросив, він погодився взяти тебе на посаду головного менеджера. Після недовгого стажування приступиш безпосередньо до роботи. Будеш керувати дівчатами в торгівельній залі, контролювати поставки косметики і вирішувати негаразди з клієнтами. Заробітна плата невелика, але, власне, на що тобі її витрачати, вірно? Точно вже не на косметику!