Глава 6

Глава 6

Артур помітив, як мій погляд бігає від нього до чоловіка, пирснув і демонстративно повернув мої руки на стіл, а потім і в свої долоні.

- У мене будуть проблеми, - спробувала пояснити та відсунутися, але Терешенко перебив мене грізним питанням:

- Хто він?

- Знайомий Гліба, - відповіла із зітханням. Зрозуміла, що Терешенку цього мало, і я пояснила: - Я шукаю роботу. Гліб вирішив долучитися і знайшов мені, як він думає, відповідну посаду. Але я не хочу бути йому винною ще й за це.

Артур на секунду випав з реальності, він думав про щось своє і кривився. А коли зробив певний висновок, покликав жестом офіціантку і попросив рахунок.

- Що? Ти вже йдеш? - з жалем запитала я.

Він похитав головою.

- Ми. Ми йдемо, - твердо заявив. Від його залізного тону по моїй спині пролетів рій мурашок. Дивна, непередбачувана реакція, і я навіть не могла зрозуміти, подобається вона мені чи ні. Я просто нічого не могла зробити з тим, як моє тіло реагувало на слова, жести, погляди і навіть голос цього чоловіка.

- Я мушу бути вдома до шостої вечора, - одразу зазначила.

У відповідь почула глузливе пирскання. Терешенко відпустив мою руку лиш для того, щоб вкласти купюру в стакан, а після знову переплів наші пальці і повів на вихід.

- На все добре, - простягнув він знущально чоловікові, який так і не став моїм роботодавцем. Той окинув нас обуреним поглядом і потягнувся до свого телефона.

- Що ти робиш! - засичала я, коли він вивів мене на вулицю і відкрив пасажирські дверцята своєї Ауді. - Тепер Гліб точно дізнається, що ми були разом.

Я не поспішала сідати в машину, Артур скористався моментом і затиснув мене між собою і дверцятами - втекти абсолютно неможливо.

- А нехай дізнається, - з погрозою не мені, а Глібу вимовив він. - І чим раніше, тим краще. Знаєш, Варя, я ж знову дозволив йому тебе забрати. І пошкодував в ту ж секунду, як ти вийшла за мої двері.

Артур поклав руку мені на талію, м'яко підштовхуючи сісти в машину, довелося сідати. Нахилившись, Терешенко додав:

- Подобається тобі чи ні, але я викраду тебе. Прямо зараз. - Мій явно розгублений вигляд його потішив, і він на цей раз посміхнувся по-справжньому щиро. - Якщо тобі цікаво знати - мені дуже подобається!

- Але...

Він закрив дверцята, так і не давши мені договорити. Небезпечно сексуальний чоловік тільки що зізнався в намірі викрасти мене. Хіба це не повинно лякати? Хоча б насторожити? Що ж я тоді сиджу, як вкопана, і спостерігаю, як він обходить машину і сідає за кермо?

- Думаю, це незаконно, - прошепотіла разом з тихим стартом двигуна.

Терешенко все ще посміхався. Але тепер ще й окинув мене з ніг до голови оцінювальним поглядом. Не просто оцінювальним, а захопленим - таких я давно на собі не ловила, але це, безумовно, хвилювало, викликало приплив адреналіну в крові.

- Так? - вдаване здивування і безапеляційний вердикт: - Ну, ти цього варта.

І ми зірвалися з місця.

- Артуре, - покликала я, трохи прийшовши до тями. Ми виїхали з центру, і тепер прямували в бік мого будинку. - Ти не зобов'язаний цього робити. Я маю на увазі, ти не повинен всі мої проблеми звалювати на себе тільки тому, що відчуваєш провину.

- Справа зовсім не в цьому, - сказав трохи роздратовано. Я не розуміла, але і він не поспішав пояснювати. - Я тобі не всю правду розповів.

- Так розкажи, - вимагала, точно знаючи, що більше не хочу перебувати в невіданні. Правда обпікала, але разом з цим і випікала мою наївність і дурість. - Можливо, мені якраз це і потрібно, щоб зрушити з мертвої точки.

Артур виглядав так, ніби був впевнений на всі сто, що я не зрозумію. Але, однак, моє прохання виконав.

- Не думаю, що ти хоч слово розуміла, коли зачитували заповіт твого батька. Ти була схожа на тінь, - сказав він похмуро. - Але якщо коротко, то він просив тебе, як єдину спадкоємицю, не продавати клініку протягом хоча б десяти років, а мене - проконтролювати, що його бажання буде виконано, а також взяти на утримання всі документи. Гліб був з тобою тоді, ти не відпускала його руку ні на секунду, як ніби від цього залежало твоє життя.

Треба ж... Я навіть зараз не могла цього згадати. Пам'ятаю лише, що він постійно давав мені заспокійливе, і воно допомагало на короткий час. І так, я боялася залишатися на самоті, але я б з радістю віддала перевагу руці Артура, якби він мені її простягнув.

- Десять років минуло, - підсумував Терешенко і зупинив машину біля нашого з Глібом будинку. Але я не дивилася в різні сторони, лише на Артура. Те, що він говорив, почало повільно збирати спогади минулого і змушувало думати про сьогодення. - Весь цей час документи на клініку були у мене. Я повернувся з ними на прохання Гліба. Він сказав, що ти наважилася на продаж.

- Але я не збираюся цього робити! - процідила я обурено, сердячись на цього брехливого придурка, який бреше буквально про все, як з'ясувалося. - Господи!

- Новина мене шокувала, я не повірив, - промовив Артур, чим мене заспокоїв і викликав полегшення. Він розумів, як багато це місце для мене значить. Один тільки Гліб не розумів. - Тому вирішив переконатися особисто. І в першу ж зустріч ти сказала мені, що хочеш розлучення. Тепер бачиш зв'язок?