5 глава

 – Валерію Петровичу, а ви впевнені, що остання пара сьогодні відбудеться? – хитро посміхаючись, запитала мила білявка з заочного відділу.

Її не випадково обрали старостою. Це була занадто активна особа, котра вміла вчасно додати і щось розумне, і щось дотепне. В цілому лекції на їхньому потоці було не нудно. Всі заочники – люди серйозні та найбільш наближені до реального життя. На відміну від їхніх одноліток, котрі навчалися на денній формі.

 – Пані Олено, все розумію, вам хочеться скоріше додому, але повірте, сьогодні у нас буде ще цікавіша зустріч, - ледь помітно усміхнувся, сідаючи на зручний шкіряний диванчик, котрий стояв у фойє.

Калевич мав пів години на те, щоб випити кави та поспілкуватися з сином, котрий нещодавно надіслав йому повідомлення.

– Чудово, тоді повідомлю наших про те, що тікати з корабля не варто, - дівчина салютнула своєю кавою і акуратно, щоб не стерти губну помаду, зробила ковток.

 – Так, щоб не збитися з правильного курсу. А тепер вибачте, то мені треба поговорити з особистого питання.

Валерій Петрович дістав з карману піджака телефон, даючи співрозмовниці натяк на те, що спілкування завершено.

 – До зустрічі, пане професору, - чарівна посмішка Олени могла зачарувати кого завгодно, він це визнавав, але також він прекрасно знав, що це оманливе враження. Дівчина занадто розумна та кмітлива, і будь-які інтрижки її не цікавили в стінах цього закладу. Вона власними зусиллями вступила в університет, будучи випускницею дитячого будинку. Тепер маючи досить непоганий підробіток, намагалася поєднувати навчання та роботу.

– Неодмінно, гарного вечора, Олено.

 – І хто така у нас Олена, тату? – занадто швидко відбулося з’єднання з сином, Валерій не очікував почути голос сина в слухавці. Нетривала пауза, а на тому боці сміх Антона.

– Тато, ти закохався? Хто вона?

– Скажеш таке, - чомусь з краплиною обурення промовив сину.

Хоча кого він хоче обманути? Так, він давно і безнадійно закоханий у дівчину, котра являється чужою нареченою, коханою. А він, дурний, зовсім на свій поважний вік з’їхав з глузду. Варто не мріяти про те, що колись зможе завоювати Софію.

– Проїхали, батьку, але, кажучи відверто, я тебе останнім часом не впізнаю. Тому не ображайся, що з мого рота злітають такі припущення.

– Не вважаю за потрібне ображатися на сина. Чесно кажучи, розмовляв з досить гарною студенткою. Вона б тобі сподобалась.

– Сватаєш?

– А ти щось маєш проти?

– Ні, але ти маєш розуміти, що обирати дівчину варто серцем, а не як кота у мішку.

 – І це правда, сину…

Антон розповідав батькові про чергову пасію, з якою познайомився на скеледромі. Хлопець часто відвідував цей заклад і, як кажуть, поєднував корисне з приємним. Крім відмінної фізичної підготовки та екстриму, він мав можливість знайомитися з такими ж аматорками. Валерій завжди уважно слухав єдиного сина. Йому було цікаво все. Відстань між містами не суттєва, але мати змогу часто бачитися ні той, ні другий не мали. У нього, Валерія, очники та заочники, у Антона лекції та спортивні змагання. – Я все ж маю надію на те, що Оленка тобі сподобається, - на завершення нагадав про гарну кандидатуру на посаду коханої дівчини.

Антон щиро розсміявся і зауважив:

 - Якщо тато вже оцінив дівчину, та майже бачить в ній майбутню невістку, то дівчина, мабуть варто того, щоб з нею познайомитися. Але знай, тату, це справжнє сватання.

– Та я згоден на все, що ти скажеш, - не відступав від свого задуму Калевич, - надумаєш, то дай знати.

 – Неодмінно. Так, маю бігти, у мене зустріч.

Калевич уважно поглянув на годинник і допив залишки ледь теплої кави.

 –  Приємно було поспілкуватися, сину, усього доброго, – сказав на прощання і від’єднався.

 Вже збирався піднятися з місця, як побачив її. Софія сьогодні була сама чарівність, втім, вона завжди була прекрасна, але зараз було щось у її обличчі таке, що робило її ще милішою. Дівчина поспішала на вихід із університету. Її легка хода зачаровувала, а дзвінкий голос чарував слух. Вона нікого і ніщо не помічала навколо. У руці телефон. Розмовляє та посміхається. Мабуть своєму хлопцеві.

Професор відвів погляд убік і якось важко зітхнув. Працювати більше не було бажання, а попереду ще одна пара у заочників. Олена не вибачить йому того, що чергова цікава пара буде відмінена. Так, йому варто на задній план запхати почуття звичайного чоловіка. В стінах цього закладу він поважний викладач та професор. Робота перш за все.

Валерій неохоче піднявся з дивана і попрямував на кафедру, щоб взяти лекції та виконати свою місію – посіяти мудре у голови студентам. І вкотре був задоволений результатами зустрічі. Так, заочники його радували.

З університету чоловік вийшов близько сьомої. Неквапно перевів погляд на височезну будівлю. Більшість вікон були темними, а в його аудиторії ще залишалась прибиральниця.

Вітер змусив рухатися у бік зупинки якомога швидше. Даремно він не одягнув сьогодні шапку, лише теплий шарф не давав змерзнути остаточно в осінньому пальто. Безвідповідально так себе вести зі своїм здоров’ям, розумів, тому має виправитися. Зима вже на порозі, тому краще піклуватися про те, щоб не захворіти.

Усю поїздку в трамваї витріщався у вікно і намагався не згадувати побачене сьогодні. Не вперше лаяв себе за те, що поводиться гірше за пацана. Ніколи б не подумав, що в його роки з ним станеться така безглузда історія.

Після зради та розлучення з дружиною, Калевич уже близько десяти років жив один, без жінки. Спершу виховував сина, якого йому люб'язно залишила Карина і полетіла шукати щастя до Італії зі своїм Віторіо. А останні три роки взагалі залишився один, коли після одинадцятого класу син вирішив вчитися подалі від дому.

Звичайно ж, у Валерія траплялися інтрижки, але й ті не виходили за встановлені ним рамки. А ось зараз він був би і радий змінити свої рамки, але та, що розтопила його заморожене серце, на жаль, була не одна. А йти напролом було не в його стилі. І добре б вона була одна, тоді й мови не було б, він би діяв. Але вона має хлопця, з яким вже більше року була у стосунках. Вона любила його, це й дурню зрозуміло. Он як сьогодні горіли її очі, коли говорила по мобільному, не інакше як з тим хлопцем.