7 глава

Софія діяла рішуче, допоки вульгарна незнайомка намагалася зрозуміти, що ж сталося так швидко. Як він міг, це взагалі ні в які ворота не лізе!

Дівчина схопила з комода величезний глянцевий журнал, згорнула його в трубочку, доки бігла до ліжка.

-  Так ось яке в тебе неочікуване замовлення, зраднику? – з усієї сили луснула Стаса по спині журналом.

Але цей пройдисвіт так міцно спав, що не одразу відчув поштовхи коханки поруч. Стас, обійнявши подушку, міцно спав після безсонної, бурхливої ночі з іншою. Як тільки журнал смачно огрів хлопця, незнайомка завила ще голосніше.

- Стасе, якого біса ця пришелепувата так рано приперлася?!

Стас злякано зіскочив з ліжка і нервово крутив головою на всі боки, він досі не зрозумів, що трапилося, і якого біса тут не тільки кричать, а й б'ються. А коли його розумові здібності отямились, зрозумів, як влип. Такого з ним ще жодного разу не траплялося.

– Ти чого так рано, мала? Що трапилось? – крутився на всі боки, намагаючись знайти хоч якусь річ та прикритися.

Це мало дуже кумедний вигляд. Враження, що потрапила до божевільні. Дівчина ледь стримала бажання стиснути пальці у кулак та зацідити цьому покидьку в пику. Втрималась. А це було нелегко. Так само, як контролювати бажання стерти його з лиця землі. Хотілось розсміятись, ніби душевнохворій, впасти на підлогу та розревітись. Та ні. Ось цього вона йому вже не подарує.

Дивитись на оголеного хлопця більше не могла, стрімка нудота підкотила до горла ще швидше. Дівчина притиснула долоню до рота і побігла у ванну, де її згодом і вирвало.  Руки тремтіли, а ноги ледь тримали тіло у напівзігнутому стані. За що? Кортіло відчинити двері та закричати на всю квартиру. Але раптом збагнула: це за то, що була занадто правильною. За те, що на перший щабель стосунків ставила добробут чоловіка, щоб йому було комфортно з нею, щоб він пишався тим,  що вона гарна господиня, що йому з нею пощастило.

 – Не працює це, Софійко, - прошепотіла власному відображенню у дзеркалі, - ти втратила себе. Стала звичайною домогосподаркою, котра тягне все на своїй спині. На жаль, ти не знайшла партнера у стосунках. А що, з’їла?

Сліз не було, просто був якийсь моторошний ступор, поки дивилася на своє заплакане обличчя. Туш давно потекла, утворюючи чорні кола під очима, але дівчині було все одно. В усьому звинувачувала себе. А чи добре це, чи погано…яка в біса різниця?

Десь за дверима чулися суперечки та лайка, якісь гуркіт і знову ж таки лайка. Ще минуло декілька хвилин, і вхідні двері зачинилися, а до ванної кімнати намагався увірватися Стас.

- Сонько, відчини, я все зараз поясню.

А він впевнений у тому, що вона взагалі його хоче чути? На що сподівається? Чи зараз вигадає чергову історію, а вона,  пришелепкувата, в ці фантазії повірить?  Не вийде. Спілкуватися з цим зрадником не бажає. Зараз варто вгамувати  нерви та діяти. Бо якщо не заспокоїться, то утне якусь дурню. А їй не потрібні проблеми. Тепер цих проблем у неї суцільний причеп.

- Залиш мене у спокої. Не треба мені вішати лапшу. Досить! Наїлася. Тобі краще не чіпати мене, бо, повір Богу, зателефоную батьку, то буде загаряче.

– Ти взагалі з глузду з’їхала?

– Так, вчуся миттєво, бо життя вимагає пристосовуватися до обставин. То йди собі, не чіпай.

Софія стиснула телефону у долоні міцніше. Звичайно ж телефонувати батькові не буде. Нащо йому хвилюватися зайвий раз? Вона не маленька дівчинка, має вирішувати проблеми як доросла людина. То ж вирішить. У неї є друзі, котрі, впевнена, допоможуть у важкий період.

Обличчя палало від нервового потрясіння. Ледь чула його чергові нікчемні слова та намагалася не реагувати на тембр його голосу. Тепер, навпаки, напружувало мозок, намагаючись зрозуміти один момент: як одразу не помітила, що в квартирі ще хтось був. А верхній одяг, чоботи. Хоча… стоп. Нічого подібного вона не бачила, коли акуратно ставила чобітки на полицю, а сумочку вішала на гачок, поруч з курткою Стаса.

Нічого не розуміла. Рукою торкнулася шиї, розтираючи вологу шкіру. А в цій кімнаті не просто душно, тут повітря замало. Лише зараз збагнула, що й досі стоїть в пальто, що ще мить і просто втратить свідомість.

Треба звідси тікати. Так і робити це якомога швидше, бо втратить залишки витримки.

Хотіла вже вийти з ванної та на хвильку пам'ять нагадала важливий момент. Там, у спальні, під час галасу, очі Софії зафіксували те, як блондинка натягує на себе якийсь халат, і цей халат точно не її. То такого жахливого кольору та візерунку не купила б собі. І тут деталі пазла склалися. Це стерво стовідсотково жило в їхньому під'їзді. Тільки хто вона?

Софія намагалася напружити пам'ять, адже вона у неї ідеальна. Але обличчя подібної вертихвістки не пам’ятала у їхній частині багатоповерхівки. Ще декілька хвилин таких логічних ланцюжків і дівчина єхидно посміхнулася своєму відображенню.

— Виходить, це ти, Яночко…так, так…

Софія одразу згадала давню розмову з бабкою Клавою, коли літом чекала Стаса біля під'їзду, поки той збирався в кіно. Ось тоді цікава жіночка і розповіла про нещасного Стаса, якого кілька років назад кинула Янка і поїхала з якимось рокером до столиці. Тоді Соня не особливо хотіла занурюватись у подробиці минулого хлопця, а, виявилося, що треба бути більш обізнаною деталями. Отже, висновок: якщо ця вертихвістка тут з’явилася, то, нічого у Стаса не в минулому. Чи зараз так модно – секс за стару дружбу чи за нову зустріч?

Дівчина й надалі ігнорувала спроби Стаса поговорити. Просто зараз, схаменувшись, дівчина вмилася, сплела в тугу косу розпатлане волосся і тільки потім вийшла з ванної кімнати.

Стас уже був одягнений у спортивні штани та футболку. Ніяково переминався з ноги на ногу і винувато дивився на Соню.

- Я... цей... як його... – щось шамотів несміливо.

- Ти ще скажи, що не винуватий, бо вона сама прийшла... у халатику у перламутровими ґудзиками, - кинула зневажливо фразу і попрямувала у бік спальні.